Портал засновано за підтримки Донецького обласного благодійного Фонду сприяння освітнім інтелектуальним інвестиціям (свідоцтво про Держреєстрацію № 402, видане 04.11.2008 р. Головним управлінням юстиції у Донецькій області, свідоцтво про Держреєстрацію серія А00 № 729147, видане 11.11.2008 р. Слов'янським міськвиконкомом). Портал зареєстровано Держкомітетом з інформатизації України 16.10.2009 р. (лист № 1737/05-09) як електронний інформаційний ресурс.
УКР
РУС
 
Т. М. СТРІТЬЄВИЧ. РЕФЛЕКСІЯ ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІОНАЛІЗМУ ПІД ЧАС ПЕДАГОГІЧНОЇ ПРАКТИКИ
 
  Версия для печати

ВХІД             Реєстрація

ПЕДАГОГІЧНІ ВИДАННЯ / е-журнал «Педагогічна наука: історія, теорія, практика, тенденції розвитку» / Поточні номери журналу та їх автори / Випуск №3 [2010] / Т. М. Стрітьєвич. Рефлексія як засіб формування професіоналізму під час педагогічної практики

 УДК 371.132

Т. М. Стрітьєвич

РЕФЛЕКСІЯ ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІОНАЛІЗМУ
ПІД ЧАС ПЕДАГОГІЧНОЇ ПРАКТИКИ

Анотація. У статті теоретично обґрунтовано доцільність рефлексії протягом педагогічної практики у процесі становлення особистості майбутнього вчителя та формування у нього педагогічного професіоналізму.
Ключові слова: рефлексія, педагогічна практика, професійне становлення майбутніх учителів.

Аннотация. В статье теоретически обоснована необходимость рефлексии на протяжении педагогической практики в процессе становления личности будущего учителя и формирования у него профессионализму.
Ключевые слова: рефлексия, педагогическая практика, профессиональное становление будущих учителей.

Abstract. The expediency of reflection during pedagogical practice in the process of forming of personality of future teacher and forming of pedagogical professionalism is theoretically proved in the article.
Keywords: reflection, pedagogical practice, forming of pedagogical professionalism of future teacher.

Сучасний стан соціально-економічного розвитку України характеризується значними змістовими та структурно-організаційними змінами, спрямованими на формування національної системи освіти та її інтеграцію в міжнародний освітній простір. З 90-х років ХХ ст. у вихованні дітей і молоді пріоритетними стали завдання формування свідомого громадянина, патріота, професіонала, тобто людини, діяльність якої спрямована на саморозвиток та розвиток демократичного громадянського суспільства в Україні. Кардинальні зміни теоретико-методологічних засад сучасної освіти передбачають наявність високого рівня психолого-педагогічної професійності у педагогів.

На якому б етапі свого шляху не знаходився вчитель, він ніколи не може вважати свою професійну концепцію остаточно завершеною. У цій принциповій відкритості відображується фундаментальна особливість розвитку особистості вчителя та його професійної свідомості.

Особливу роль у цьому процесі відіграє етап професійного становлення, коли студент педагогічного навчального закладу проходить педагогічну практику, стає суб’єктом нової для нього діяльності, розпочинає практичне освоєння функціонального змісту професійно-педагогічної діяльності. Таке «входження» майбутнього вчителя у педагогічну професію супроводжується реконструкцією професійно-ціннісних орієнтацій особистості, виробленням необхідних умінь, навичок, способів діяльності, розвитком мотивації, накопичення досвіду практичної діяльності тощо.

Як зазначав Б. Г. Ананьєв, по’єднання знань із досвідом відноситься до найбільш важливих умов формування людини як суб’єкту діяльності, постійного вдосконалення її майстерності у певній сфері [1].

Проблемі практичної підготовки спеціалістів присвячено ряд досліджень. Зокрема теоретико-методологічні й дидактичні питання практичної підготовки висвітлено в роботах О. А. Абдулліної, В. І. Бондаря, А. П. Бєляєвої, О. Я. Савченко, Д. А. Тхоржевського, М. Д. Ярмаченка.

Історичні аспекти практичної підготовки розкрито в наукових публікаціях В. Н. Губаря, Г. Н. Захаревича, Г. І. Терещенка, Ю. І. Чирви.

Психолого-педагогічні проблеми практичної підготовки відображено у працях Г. О. Балла, І. Д. Беха, А. П. Верхоли, П. Я. Гальперіна, М. К. Козія та ін.

Педагогічна практика є однією з провідних подій у житті майбутнього вчителя. Це передусім ідентифікація студента з новою соціальною роллю майбутнього вчителя-практиканта і, як наслідок, зрушенням у його «Я-концепції», трансформацією уявлень про себе, коригуванням рефлексивного компоненту.

Педагогічна практика, як одна з найважливіших ланок в системі професійної підготовки вчителя, носить тривалий і безперервний характер, що забезпечує фундамент для основних педагогічних умінь і навичок у майбутніх вчителів. На думку К. Д. Ушинського, «метод викладання можна вивчити з книг або із слів викладача, але придбати вміння користуватися цим методом можна тільки завдяки довготривалій практиці» [8]. Саме на практиці студент може визначити, наскільки правильно він вибрав для себе сферу діяльності, з’ясувати ступінь співвідношення особистісних якостей з професією вчителя.

Г. О. Шулдик та В. І. Шулдик називають педагогічну практику зв’язуючою ланкою між теоретичним навчанням студента і його майбутньою роботою у школі. Учені підкреслюють, що під час педагогічної практики не тільки відбувається перевірка теоретичної і практичної підготовки студента до самостійної роботи, але й створюються широкі можливості для забезпечення творчого потенціалу особистості майбутнього вчителя [9]. Не перебільшуючи значення конкретної події з огляду на «хронологічну близькість її до очікуваних змін» (І. Кон), можна стверджувати, що педагогічна практика є важливим щаблем у процесі особистісного зростання майбутнього вчителя. Студент розпочинає самоутверджуватись у новій статусно-рольовій позиції вчителя, активізується на вчинок самобачення.

Метою статті є теоретичне обґрунтування необхідності рефлексії протягом педагогічної практики, що сприяє ефективності професійного становлення, самопізнанню та самовизначенню майбутнього вчителя.

Педагогічна практики є не лише можливістю набути професійних вмінь та навичок, а й реально соціально-психологічне поле, де інтенсивно здійснюється процес ствердження і розвитку професійного «Я» майбутнього вчителя.

Педагогічна практика носить тривалий і безперервний характер, забезпечуючи фундамент для формування основних педагогічних умінь і навичок у майбутніх учителів та виконує ряд функцій:

  • адаптаційну, що передбачає ознайомлення з різними видами навчально-виховних закладів;
  • навчальну – актуалізація, поглиблення та застосування теоретичних знань, формування педагогічних умінь і навичок;
  • виховну – формування ставлення до педагогічної професії, професійно значущих якостей особистості вчителя, розуміння необхідності самоосвіти та самовиховання;
  • розвивальну – розвиток педагогічних здібностей студентів, педагогічного мислення, мотиваційної сфери до педагогічної діяльності;
  • діагностичну – перевірка рівня особистісних та професійних якостей майбутнього вчителя, професійної придатності та підготовленості до педагогічної діяльності та
  • рефлексивну функцію, що передбачає самопізнання, самовизначення, що, на нашу думку, є однією з провідних.

Таким чином, педагогічна практика є поєднанням теоретичних знань із вміннями і навичками, є основою формування професіоналізму.

Критерієм розвитку професіоналізму є вміння творчо використовувати набуті знання, а також уміння вдосконалювати свою майстерність. На особистісному рівні існує певна структура особистісних якостей, яка складає механізм внутрішніх особистісних перетворень.

Сполучною ланкою між групами опосередкованих і безпосередніх компонентів професіоналізму, на нашу думку, виступає професійна рефлексивність. Самопізнання, пошуки особистісного смислу і методологічних сутностей професійної діяльності від усвідомлення окремих дій і вчинків до суті і змісту художньо-педагогічної діяльності уможливлюють високий рівень мотивації потреби у досягненні вершин професіоналізму. Але цей процес має бути регульованим, організаційно і методично забезпеченим. За таких умов професійна освіта може гарантувати той результат, якого повинен досягти фахівець високої професійної культури.

Ми вбачаємо джерело професійного становлення у діяльнісно організованій свідомості, принциповою ознакою і механізмом формування якої є рефлексія (від лат. reflexio – розмірковування, спрямоване на самого себе).

З цього приводу В. І. Нікітаєв, Г. П. Щедровицький зазначають, що подолання установок гносеологізму під час тлумачення свідомості відбувається за рахунок звернення до категорії «рефлексія». Можна стверджувати, що, на противагу німецькій класичній філософії (Г. Гегель), способом, за допомогою якого існує «свідомість взагалі» і яким дещо інше існує для нього, є не знання, а рефлексія [10].

Цю думку підтверджує В. Слободчиков, який зазначає, що оскільки найважливішою умовою, яка дозволяє людині стати суб’єктом саморозвитку, є рефлексія, необхідно на заключних етапах професійно-педагогічної підготовки надати майбутньому спеціалісту можливість для реалізації та розвитку рефлексивних здібностей у процесі особистісного та професійного зростання [7]. Тобто, досягнення професійного саморозвитку потребує таких умов особистісно-зорієнтованого навчання, як стимулювання пізнавальної активності студентів, спрямованої на вдосконалення себе як суб’єкта пізнання. Цьому сприяє педагогічна практика, яка активізує самовираження студента, його особистісне ставлення до предмета фахової діяльності, що, в свою чергу, зумовлює становлення особистісних смислів саморозвитку.

Таким чином, самовираження майбутнього фахівця у власній професійній діяльності є необхідною складовою педагогічної практики. Вона репрезентує наявність особистісно-обґрунтованого ставлення до діяльності, потребує звернення як до внутрішнього, так і до зовнішнього буття та є органічним поєднанням вищезазначених аспектів у цілісному акті самоздійснення. Творче самовираження виступає ключовим критерієм педагогічної практики.

Здатність особистості до продуктивного самовираження, – наголошує І.А. Зязюн, – значною мірою визначається її рефлексуванням, особливо в реалізації функції проблематизації, самооб’єктивації, виявлення особистих смислів, побудови образу «Я-концепція», і підкреслює при цьому необхідність ставити і вирішувати завдання управління рефлексією, а отже – виробляти методику такого управління [4].

За допомогою рефлексії як процесу самопізнання суб’єктом внутрішніх властивостей і станів здійснюється розвиток самосвідомості. На відміну від свідомості, самосвідомість – це не лише пізнання себе, орієнтування у власній особистості, але й певне ставлення до себе, що проявляється у самооцінці.

Справедливо стверджує Л. А. Худорошко, зазначаючи, що рефлексія у процесі самоактуалізації повинна бути спрямована не стільки на критичний аналіз своєї особистості, стільки на використання творчої уяви, тому що зміни самосвідомості, самооцінки можливі лише через вплив на підсвідомість.

Звичайно, рушійною силою й джерелом саморозвитку педагога називають потребу в самовдосконаленні. За таких умов великого значення набуває рівень сформованості самооцінки.

Психологи відзначають два прийоми формування адекватної самооцінки. Перший полягає в тому, щоб співвіднести рівень своїх домагань з досягнутим результатом, а другий – зіставити їх із думками оточення. Якщо домагання невисокі, то це може призвести до формування завищеної самооцінки.

Вивчення характеру ускладнень у діяльності викладачів показало, що тільки ті, хто ставить перед собою нелегкі завдання, мають такі ускладнення. Це, як правило, педагоги, які працюють творчо. Ті ж, хто не має високих домагань, звичайно задоволені результатами своєї роботи, високо їх оцінюють, у той час як відгуки про їхню роботу досить далекі від бажаних.

Ось чому так важливо кожній людині, яка обрала професію вчителя, сформувати у своїй свідомості ідеальний образ педагога. І якщо до саморозвитку ставитися як до цілеспрямованої діяльності, то обов’язковим критерієм її повинен бути самоаналіз, у результаті якого майбутній учитель досліджує власну особистість, спілкування, емоційний стан, свою діяльність сьогодні на занятті, свої педагогічні уміння тощо [3].

Самовдосконалення найчастіше спонукається прагненням перевершити себе сьогоднішнього, домогтися більш високих результатів, підвищити свою майстерність, набути значимих для себе якостей особистості. Це постійна робота над собою з метою позитивної зміни, наближення до певного ідеалу Я, реалізація тенденції до особистісного зростання.

Так, на основі досліджень В. Г. Маралова [6] виділяємо в процесі педагогічної практики виділяємо такі етапи, що включають рефлексію, яка спонукає до професійного становлення, самопізнання й самовизначення:

  • самоаналіз власної особистості, діяльності й спілкування;
  • у ході самопізнання прояснюється уявлення про себе, про свої сильні й слабкі сторони;
  • формування ідеального образу «Я» за допомогою залучення механізмів самопрогнозування;
  • формулювання програми саморозвитку, у якій визначається порядок і послідовність дій педагога щодо самовдосконалення, час, умови, прогнозуються результати, способи та прийоми самовиховання й самоосвіти;
  • реалізація цієї програми;
  • контроль та оцінка ефективності проведеної роботи з внесенням коректив у подальшу роботу над собою щодо свого професійного розвитку.

Отже, одним із головних критеріїв зростання професіоналізму є рефлексивне самоусвідомлення у процесі здійснення професійної діяльності. Аналіз власних дій, засобів, мети, завдання дозволяє усвідомити себе у діяльності, реалізуватися на творчому рівні її виконання (адже за такої умови «Я» особистості постає рушійною силою досягнення кінцевого результату діяльності), і, водночас, виступає передумовою ціннісного, відповідального ставлення до цього процесу.

Така позиція є джерелом цілісного самовідчуття людини у навколишньому: вона привласнює оточуючий світ у діалоговій взаємодії з ним, перекладає його зміст у поняття, зрозумілі для свого внутрішнього світу, народжує особистісно-значущі змісти замість суб’єкт-об’єктного протистояння. Ознакою такої діяльності є вміння складати програму саморозвитку на будь-якому етапі професійної діяльності.

Література

  1. Ананьев Б. Г. О проблемах современного человекознания [текст] / Б. Г. Ананьєв. – М. : Наука, 1977. – 380 с.
  2. Гершунский Б. С. Философия образования для ХХІ века [текст] / Б. С. Гершунский. – М. : Наука, 1998. – 608 с.
  3. Демичева І. О. Показники професійного саморозвитку вчителя [текст] / І. О. Демичева // Педагогіка та психологія: Зб.наук.пр. Вип. 21. – Харків : ОВС, 2002. – С. 109–112.
  4. Зязюн І. А. Освітні технології у вимірах педагогічної рефлексії [текст] / І. А. Зязюн // Світло. – 1966. – №1. – С. 5.
  5. Кульневич С. В. Педагогика личности от концепции до технологий [текст]: учебно-практ. пособие / С. В. Кульневич. – Ростов-на-Дону : Творч. цент «Учитель», 2001. – 160 с.
  6. Маралов В. Г. Основы самопознания и саморазвития [текст] / В. Г. Маралов. – М. : «Академия», 2002. – 256 с.
  7. Слободчиков В. І. Психология развития человека [текст] / В. І. Слободчиков, Е. И. Исаев. – М.: Школьная пресса, 2000. – 320 с.
  8. Ушинський К. Д. Людина як предмет виховання. Спроба педагогiчної антропологiї [текст] / К. Д. Ушинський // Вибр. тв.: В 2 т. – К.: Рад. шк., 1983. – Т.1. – С. 192–472.
  9. Шулдик Г. О. Педагогічна практика [текст]: навч. посіб. для студ. пед. вузів / Г. О. Шулдик, В. І. Шулдик. – К.: Науковий світ, 2000. – 143 с.
  10. Щедровицкий Г. П. Философия. Наука. Методология [текст] / Г. П. Щедровицкий. – М.: МГУ, 1997. – 277 с.

   

© Т. М. Стрітьєвич, 2010.
Рейтинг DVK WebDev заказать курсовую в Харькове