ВХІД             Реєстрація

ПЕДАГОГІЧНІ ВИДАННЯ / е-журнал «Педагогічна наука: історія, теорія, практика, тенденції розвитку» / Архів номерів / Випуск №1 [2009] / Н.С. Побірченко. Педагогічне краєзнавство: теоретико-методологічний аспект

УДК 378

Н. С. Побірченко

ПЕДАГОГІЧНЕ КРАЄЗНАВСТВО: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

Анотація. Розглядаються теоретико-методологічні аспекти педагогічного краєзнавства в контексті соціокультурних чинників, характерних для  національного освітнього топосу.
Ключові слова: особливості освіти, система народної освіти, педагогічний процес, національне виховання, навчальні заклади, педагогічне краєзнавство.

Аннотация. Рассматриваются теоретико-методологические аспекты педагогического краеведения в контексте социокультурных факторов, характерных для национального образовательного пространства.
Ключевые слова: особенности образования, система народного образования, педагогический процесс, национальное воспитание, учебные заведения, педагогическое краеведение.

Abstract. The theorist-methdological aspects of the pedagogical study of a particular region are Considered in context social and cultural factor typical of national educational space.
Keywords: particularities of the formation, system of the public education, pedagogical process, national education, educational institutions, pedagogical study of a particular region.

Сучасна освітня ситуація позначається приєднанням України до Болонської угоди, що відкриває перед українськими громадянами великі можливості в самореалізації і свободі вибору в отриманні освіти. Проте механічний перенос прогресивних педагогічних систем, створених на базі освітніх цінностей інших народів, може справити і негативний вплив. Зокрема, у збереженні національних традицій свого народу, національних традицій виховання.

Ще К.Д. Ушинський у своїй статті „О народности в общественном воспитании” (1875) чи не першим розглянув різні аспекти національних особливостей виховання і дав чітке обґрунтування своєї позиції.

Концепція національного виховання, запропонована К.Д. Ушинським базувалася на його переконанні, що кожен цивілізований народ протягом віків виробив свою систему освіти, яка відповідає інтересам національного розвитку певної держави. Ця система ґрунтувалася на формуванні такого ідеалу людини, яким він уявлявся в кожній країні:

„Не дивлячись на схожість педагогічних форм всіх європейських народів, – зазначав К.Д. Ушинський, – у кожного із них своя особлива національна система виховання, своя особлива мета і свої особливі засоби для досягнення цієї мети” [11, с.198]. Застосування в нашій країні системи освіти, побудованій на „абстрактних або зарубіжних началах”, може здійснити, на думку К.Д. Ушинського, негативний вплив на розвиток дитини.

Якщо абстрагуватися стосовно часу, то здається, що К.Д. Ушинський говорить про сьогоднішній день, про ті проблеми, а, можливо й загрозу культурному різноманіттю, яку несе нам глобалізація та інтеграція у світовий простір.

Разом з К.Д. Ушинським ми добре розуміємо, що поряд із запозиченням досвіду „продвинутих” країн світу, треба надзвичайно бережно ставитися до своїх національних цінностей, національних традицій виховання свого народу, його культури, мови, літератури.

І саме розвиток краєзнавства, на нашу думку, може бути одним із дієвих важелів національного, громадянського, патріотичного виховання.

Краєзнавство надає конкретній місцевості певного історизму, відкриває в її минулому (далекому і близькому) щось зовсім нове, особливо ціннісне. Коли ми дізнаємося, хто жив у цьому будинку, як жили в ньому люди, який художній твір тут було створено, тоді цей будинок стає для нас особливим.

Ми зовсім по-іншому сприймаємо ту чи іншу місцевість, коли дізнаємося, які історичні події тут вирували, які битви тут розігрувалися, чиї долі тут вирішувалися. Місцева природа набирає особливої краси від усвідомлення того, що саме її зображував відомий письменник чи художник-земляк у своїх творах. Таке знання для кожного з нас наповнюється високим духовним змістом.

Нас переповнюють почуття гордості, радості, теплоти, щастя за свій край, за своє місто, за своє село, і загалом за свою батьківщину. У нашій душі народжується справжнє почуття патріотизму, високий рівень духовності, без яких людина не може осмислено існувати.

Краєзнавство в жодному разі не можна розглядати як щось другорядне і в структурі науки. Воно являє собою необхідне джерело теоретичних положень, що має загальний характер. Без знання особливостей, специфіки місцевого не можна ні відтворити загальну картину, ні сформулювати загальні закономірності, ні розробити загальну теорію, концепцію, тому що краєзнавство загалом містить в собі багатство індивідуального.

Залежно від напрямів краєзнавчих досліджень розрізняють краєзнавство шкільне, історичне, педагогічне, географічне, літературне, економічне, природниче, культурологічне, художнє, музичне тощо. Кожна із цих частин краєзнавства – відносно самостійна наукова дисципліна, і водночас кожне з них є галуззю певної науки (історичне краєзнавство – галузь історії, географічне – галузь географії, музичне – галузь музики...).

Відповідно, педагогічне краєзнавство – галузь педагогіки.

Ми сміливо говоримо про існування педагогічного краєзнавства, про його значення, вважаємо його галуззю педагогіки. Але чи є для цього підстави? Адже в повному переліку педагогічних дисциплін і педагогічних наук воно не виокремлюється. До останнього часу цей термін, взагалі, не був досить поширеним, особливо в Україні.

Уперше, наскільки нам відомо, його вжив у 1966 р. російський дослідник П.В. Іванов. Він зазначав: „Настав час поставити питання про педагогічне краєзнавство. Педагогічне краєзнавство повинно включати в себе вивчення історії школи (мається на увазі наукове керівництво по створенню історії місцевої школи) і вивчення місцевих умов, які здійснюють свій вплив на виховання дітей” [4, с. 24].

На думку П.В. Іванова питання педагогічного краєзнавства повинні ввійти до програми вивчення курсу з педагогіки. З цією метою необхідно посилити краєзнавчу спрямованість викладення педагогічних дисциплін, а також ввести у вищих навчальних закладах навчальний курс з основ краєзнавства.

„Практичне значення, – писав дослідник, – тієї галузі педагогічного краєзнавства, яку, за нашим переконанням, треба почати розробляти і впроваджувати в педагогічну практику і науково-методичну роботу педагогічних кафедр, величезне. Це можна сказати, професійна, специфічна педагогічна галузь краєзнавства” [4, с. 5].

Пізніше до розгляду педагогічного краєзнавства вдалися дослідники Казахстану та Росії.

Так, А. Бальдинов та К. Абдрахманов окреслювали педагогічне краєзнавство як поглиблене дослідження питань історії освіти свого краю, вивчення життя і діяльності відомих педагогів республіки, області, району, села, діяльність передових шкіл та вчителів, звертаючи особливу увагу на їхній досвід, яким у перспективі будуть широко користуватися студенти, вчителі і працівники народної освіти [7, с. 41].

А.М. Ламашев та Б.І. Наумов розглядали педагогічне краєзнавство і як одну з краєзнавчих дисциплін, і як галузь педагогіки. За їхнім переконанням, педагогічне краєзнавство вивчає (як в історичному, так і в сучасному зрізі) місцеві особливості освіти, систему народної освіти, педагогічний процес у місцевих навчальних закладах, педагогічну творчість, творчу діяльність особистостей, практична діяльність яких прив’язана до певного регіону чи конкретної національності [7, с. 12].

В Україні про педагогічне краєзнавство і його потенціал почали говорити, починаючи з кінця 90-х років [5; 6].

Так, наприклад, В.В.Матяш вважає, що педагогічне краєзнавство „Це наука про закономірності навчання та виховання молодого покоління на базі використання місцевого педагогічного матеріалу, передового педагогічного досвіду вчительських, адміністративно-керівних кадрів” [5, с. 50].

Сьогодні у методологічній парадигмі теорії краєзнавства педагогічне краєзнавство як нова галузь має широкий спектр визначень і далеко неоднозначних.

Його розглядають і як відносно самостійну галузь історичних і теоретичних знань про особливості різних типів навчально-виховних закладів окремих регіонів [9], і як галузь педагогічних наук, спрямовану на вивчення освітянської справи краю, і як краєзнавчу діяльність в основі якої лежить взаємодія вчителя і учнів [2].

Окремі дослідники вважають, що це частина краєзнавства, яка вивчає досвід школи, вчительських кадрів та виховання школярів у навчальний та поза навчальний час [1].

Інші переконані, що це сукупність заходів в освітньому процесі школи, спрямованих на прилучення учнів до педагогічної спадщини краю [10].

Найближче, на нашу думку, підійшов до визначення педагогічного краєзнавства дослідник А.Х. Аптікієв, який розглядає його як галузь загального краєзнавства, так і галузь історико-педагогічного знання про особливості розвитку педагогічної культури краю, пізнання, збереження та використання її цінностей в практичній діяльності вчителя [3, с. 41].

Таке розмаїття та невизначеність у трактуванні поняття педагогічного краєзнавства зумовлено, на нашу думку, багатогранністю функцій педагогічного краєзнавства (освітня, розливальна, виховна, культурологічна та ін.), а з іншого боку, – слабкою розробкою його теоретичних основ.

Разом з тим, ми розуміємо, що абсолютний консенсус у наукових дискусіях з будь-якої проблеми, в тому числі і нашої, навряд чи можливий (це б суперечило принципу необхідної різноманітності).

Отже, педагогічне краєзнавство треба розглядати як багатовимірний феномен, який може бути адекватно інтерпретованим лише з кількох позицій, а не з однієї якоїсь точки зору. Тільки на цій основі може бути вироблено цілісне, інтегральне визначення педагогічного краєзнавства.

За нашим переконанням, в основу обґрунтування сутності феномену педагогічного краєзнавства повинні бути покладені філософські ідеї:

• про розвиток педагогічного краєзнавства як сукупності освітніх і духовних цінностей, накопичених у даному районі в процесі історичного розвитку;
• про конкретно-історичну своєрідність краю в межах певного періоду, етнічних і національних особливостей;
• про багатство і різноманітність компонентів педагогічної культури даного регіону.

Формування педагогічного краєзнавства проходить у певному соціокультурному контексті, і, звичайно, якщо розглядати його з позиції філософських категорій „загальне” і „особливе”, то зрозуміло, що воно являє собою сукупність педагогічних цінностей, характерних для території, що зветься краєм (малою батьківщиною, регіоном тощо).

До цінностей педагогічного краєзнавства ми відносимо особливості розвитку освіти даної місцевості, народні виховні традиції, фольклор як засіб виховання, діяльність місцевих педагогів-просвітителів, передовий педагогічний досвід (авторські школи, діяльність окремих педагогів-новаторів), а також ідеали, принципи, засоби виховання, характерні для педагогіки краю, наукові концепції, ідеї відомих педагогів цього регіону тощо.

Збереження, акумуляція, вивчення цінностей педагогічної культури краю входить у завдання педагогічного краєзнавства.

Ґрунтуючись на цих ідеях, стає можливим виокремити головні ознаки педагогічного краєзнавства, а саме: приналежність цього явища до сфери історико-педагогічного знання, про розвиток освіти, науки, педагогічної думки певного краю, села, місцевості, формування педагогічного краєзнавства в конкретних умовах конкретного регіону, що визначають його специфіку, наявність свого предмету, а саме – педагогічних цінностей.

Методологічна парадигма теорії педагогічного краєзнавства виходить із того, що воно є продуктом історії та культури певного регіону. Отже, об’єктом педагогічного краєзнавства може виступати педагогічний процес конкретного регіону в історичному і сучасному вимірі, що включає в себе співвідношення різного рівня педагогічних феноменів минулого і сьогодення у контексті суспільних умов їх існування.

Існування будь-якої наукової дисципліни зумовлено наявністю окремого предмету дослідження.

„Існування будь-якої науки як самостійної галузі наукового знання виправдано лише в тому випадку, якщо у неї є свій специфічний предмет дослідження, відмінний від предметів інших наук” [8, с. 135].

Отже, якщо педагогічне краєзнавство повноцінна самостійна наука, то у неї є свій специфічний предмет.

На нашу думку, педагогічне краєзнавство має власний предмет дослідження, змістовий діапазон якого включає особливості місцевого середовища, яке впливає на розвиток освітніх процесів, історію освіти і педагогічної думки, глибинні пласти виховних феноменів даної теорії, творчу біографію того чи того педагога, матеріал конкретної школи (авторської школи), її педагогічного колективу тощо.

Водночас, іноді бере сумнів, чи не погрішили ми, назвавши педагогічне краєзнавство галуззю педагогічної науки? Адже всім відомо, що та чи та галузь знання стає відносно самостійною наукою тільки за досягнення певного рівня її розвитку. Та ми і не збираємося на цьому категорично наполягати.

Педагогічне краєзнавство має свою внутрішню побудову, яка розкриває багатство його змісту.

Сьогодні існує кілька підходів до структурування педагогічного краєзнавства як галузі наукового дослідження.

Перш за все, в його основі лежить регіональний підхід, який полягає у висвітленні закономірностей розвитку національної освіти та педагогічної думки за допомогою маловідомого, унікального регіонального матеріалу.

Основу іншого складає співвідношення напрямів педагогіко-краєзнавчого пошуку з галузями педагогічного знання (школознавче, дидактичне, історико-педагогічне), а також виокремлення в якості самостійної наукової проблеми вивчення специфіки впливу місцевих факторів на розвиток регіональної освіти.

Третій підхід акцентує історичний складник педагогічного краєзнавства і включає два науково-пошукових напрями: історію розвитку освіти краю і сучасний її стан та тенденції розвитку місцевого краю [5] .

Виокремивши підходи структурування педагогічного краєзнавства, спробуємо логічним шляхом виділити такі компоненти педагогічного краєзнавства:

• історико-педагогічний;
• регіональний;
• етнографічний;
• школознавчий;
• дидактичний;
• професійний.

Окремо б хотілося зупинитися на останньому компоненті, а саме, професійній підготовці майбутніх вчителів.

Сьогодні як ніколи, підвищуються вимоги до вчителя-носія як загальнолюдських цінностей і культури так і традицій окремого регіону.

Конкретизація змісту педагогічної освіти на основі врахування місцевих особливостей соціального розвитку, необхідність адаптації спеціалістів до професійної діяльності в умовах регіону вимагають прилучення майбутніх учителів до педагогічної культури краю, розуміння ними співвідношення ролі і значення національних і культурних факторів навчання і виховання.

Таким чином, розглянувши теоретико-методологічний аспект педагогічного краєзнавства ми дійшли висновку, що педагогічне краєзнавство – це галузь історико-педагогічного знання про особливості розвитку освіти, науки, педагогічної думки, культури місцевого краю, вивчення, збереження та творче використання регіонального педагогічного досвіду в теорії та практиці сучасних освітніх закладів.

Педагогічне краєзнавство сприяє вихованню патріотизму, громадянськості, які ґрунтуються на повазі і любові до рідного краю, почуття гордості за „малу батьківщину”.

Вивчення педагогічного краєзнавства допомагає збагаченню педагогічної теорії, формує у студентів бажання займатися науково-дослідною роботою, здатність до інтеграції з педагогічною культурою свого краю, виконує любов до свого краю, його педагогічної культури, поваги до вчительської праці.

Література

1. Абашева К.М., Марьин А.М. Роль педагогического краеведения в профессиональной подготовке учителя. – Алма-Ата: Мектеп, 1986. – С. 17.
2. Аникина Т.А. Патриотическое воспитание будущин учителей, средствами художественного краэведения. – Дис. ... канд. пед. наук. – К., 1993. – 196 с.
3. Аптикиев А.Х. Развитие творческой индивидуальности студента средствами педагогического краеведения. – Дис. ... канд. пед. наук. – Оренбург, 2004. – 184 c.
4. Иванов П.В. Педагогические основы школьного краеведения. – Петрозаводск, 1966. – 106 c.
5. Матяш В.В. Педагогічне краєзнавство у підготовці майбутніх учителів початкових класів до гуманізації навчання. – Дис. ... канд. пед. наук. – Тернопіль, 1999. – 177 с.
6. Міщенко Т.М. Педагогічні основи підготовки майбутніх учителів до краєзнавчої роботи в сільській школі. – Дис. ... канд. пед. наук. – Черкаси, 2001. – 222 с.
7. Роль педагогического краеведения в профессиональной подготовке учителя (Сборник статей). – Алма-Ата: Мектеп, 1986. – 97 с.
8. Скаткин М.Н. Методология и методика педагогических исследований. – М., 1986. – 345 c.
9. Смирнова Л.В. Народная педагогика как составная часть педагогического краеведения // Народная педагогіка и современные проблемы воспитания: Материалы Всесоюзной научно-практической конференции. – Ч. 2. – Чебоксары, 1991. – C. 134-138.
10. Терехина О.В. Педагогическое краеведение как средство воспитания интереса к учительскому труду старшеклассников. – Дис. … канд. пед. наук. – Шадринск, 2002. – С. 33.
11. Ушинский К.Д. О народности в общественном воспитании / Избр. пед. произв. – М., 1968. – С. 268-284.

© Н. С. Побірченко, 2009.

Надійшла до редколегії 09.04.2009 р.