ВХІД             Реєстрація

ПЕДАГОГІЧНІ ВИДАННЯ / е-журнал «Педагогічна наука: історія, теорія, практика, тенденції розвитку» / Архів номерів / Випуск №1 [2009] / Л. П. Черток. Швейцарська та українська системи післядипломної освіти у світлі вимог європейського освітнього простору

УДК 378

Черток Л. П.

ШВЕЙЦАРСЬКА ТА УКРАЇНСЬКА СИСТЕМИ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ
У СВІТЛІ ВИМОГ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ

Анотація. З огляду на позитивний досвід Швейцарії у сфері реформування системи післядипломної освіти пропонуються деякі заходи по реформуванню системи післядипломної освіти України, серед яких одним із головних є впровадження у навчальні програми педагогічних закладів педагогіки міжкультурного спілкування.
Ключові слова: європейський освітній простір, післядипломна освіта, педагогіка міжкультурного спілкування, діалог культур.

Аннотация. Опираясь на положительный опыт Швейцарии в области реформирования системы последипломного образования, рекомендуется дополнить учебные программы педагогических вузов Украины положениями педагогики межкультурного общения.
Ключевые слова: европейское образовательное пространство, последипломное образование, педагогика, межкультурные отношения, диалог культур.

Abstract. The positive experience of Switzerland in reforming the system of postgraduate education can be used in Ukraine. It is recommended to add education science of intercultural communication to the curricula of pedagogical institutions of higher education.
Keywords: European education, postgraduate education, education science of intercultural communication, dialogue of cultures.

У світі, що характеризується швидкими змінами і в якому культурні, політичні та соціальні потрясіння вимагають переглянути традиційні образи життя, освіта починає грати найголовнішу роль у вирішенні проблем соціальної єдності та мирного співіснування. Шляхом упровадження програм, що дозволяють створити діалог між учнями різних культур, конфесій, релігій, освіта може зробити значний і вагомий внесок у створення довгострокових та толерантних спільнот. Проблематика даної статті висвітлена у загальному вигляді у численних законодавчих документах та наукових працях фахівців [1; 2; 3; 4; 5]. Це роль освіти у становленні демократичного, толерантного суспільства, гуманізація освіти взагалі та післядипломної освіти зокрема шляхом впровадження в навчальні програми концепції так званої „педагогіки міжкультурного спілкування” (далі – ПМС) та принципу діалогу культур.

В останні десятиріччя міжнародна спільнота занепокоєна загостренням міжетнічних, міжкультурних та міжрелігійних відношень. З цього приводу фахівці звертаються до проблем міжкультурної освіти, вбачаючи в останній важливий засіб стирання протиріч між представниками різних етносів шляхом гарантування усім високого та якісного рівня освіти. Важливість та необхідність міжкультурної освіти багатократно відмічалися на зустрічах в межах Болонського процесу та відображені у відповідних документах. Так, у Болонській декларації (1999р) підкреслюється, що зміцнювання Європейського простору вищої освіти повинно проходити з урахуванням належної поваги до різноманіття культур, мов, національних систем освіти. Під час міжнародної конференції в Рабаті (Марокко, Рабат, 14–16 червня 2005 року), що проходила під девізом „Сприяти діалогу між культурами та цивілізаціями шляхом конкретних та довгострокових дій”, держави-члени ЮНЕСКО настійно рекомендували приділяти все більше уваги зв’язкам між культурою і освітою [8].

Проблеми міжкультурної освіти є актуальними і для Швейцарії як поліетнічної країни, значна частина населення якої – це культурні, етнічні, релігійні та мовні меншини. Проблеми порозуміння на культурному, мовному, соціальному рівнях вирішуються у Швейцарії шляхом реформування освіти, її гуманізації та впровадження в навчальні програми закладів вищої освіти та післядипломної освіти положень ПМС. Проблемами міжкультурної освіти займаються і на Україні [1], але питання гуманізації системи ПО, її реформування згідно з вимогами інтеграційних процесів, впровадження у викладання принципу діалогу культур розроблені ще недостатньо.

Отже, метою даного дослідження є аналіз стану викладання ПМС у вищих педагогічних школах та університетах Швейцарії, виявлення позитивного досвіду Швейцарії у цій сфері для складання рекомендацій з його впровадження у систему післядипломної освіти (ПО) України.

Актуальність проблематики зумовлена як особливостями самого об’єкту дослідження – системи ПО, як гнучкої, динамічної структури, що швидко реагує на потреби суспільства, так і зовнішніми факторами – міжнародними економічними та політичними процесами сьогодення та процесами інтеграції України в Європейський освітній простір. Згідно з одним із принципів Болонської Декларації „Освіта впродовж усього життя” Швейцарія пропонує велику низку послуг з освіти для дорослих, яка реалізується як в інституціональних закладах, гарантуючи дипломи, що відповідають кількості зарахованих кредитів [7, с. 613], так і неформальних – різного роду курси підвищення кваліфікації, перепрофілювання тощо. Інституціональна безперервна освіта не підпорядковується міністерству освіти, як в Україні (у Швейцарії воно не існує), а знаходиться у відомстві КДНО (Конференція Директорів Народної Освіти) і МКНО (Міжкантональна Конференція з проблем Неперервної Освіти) [7, с. 615], тобто має децентралізований і демократичний характер. Оскільки Швейцарія надає перевагу у сфері безперервної освіти принципу вільного ринку, безперервна освіта знаходиться під впливом приватного сектору, хоча Федерація і підтримує університети фінансово для забезпечення діяльності служб освіти для дорослих.

Починаючи з 90-х років, КДНО проводить активну роботу з впровадження в педагогічні вищі навчальні заклади країни програми підготовки викладачів з курсу „Педагогіки міжкультурного спілкування”. Під „Педагогікою міжкультурного спілкування” розуміють педагогіку множинності, педагогіку, що дозволяє перейти від уявлення про школу та суспільство як монокультурне і мономовне явище до уявлення про них як явищ полікультурних і полімовних. „Міжкультурний підхід пропонує наповнити змістом мовний і культурний плюралізм, присутні у школі та суспільстві. Цей підхід пропонує інтегративну перспективу, спосіб розглядати відношення до іншого як взаємне визнання, діалог, усунення конфліктів, взаємні поступки…” [7, с. 7]. Порівнявши визначення принципу діалогу культур, спрямованого на розвиток національної самосвідомості, толерантності, поняття і прийняття іншої культури, визнання культурних відмінностей, прийняті у вітчизняних і зарубіжних освітніх теоріях (наприклад, полікультурний підхід в освіті), і визначення основних задач педагогіки міжкультурного спілкування, яка активно впроваджується впродовж останнього десятиріччя у програми підготовки викладачів у Швейцарії, ми вбачаємо, що педагогіка міжкультурного спілкування і принцип діалогу культур в теорії полікультурної освіти мають схожу мету і завдання, і можуть бути розглянуті як взаємодоповнюючі методологічні принципи сучасних освітніх програм.

У 2006 році робоча група з спеціалістів із проблем ПМС при Швейцарській Конференції ректорів вищих педагогічних шкіл провела анкетування швейцарських вищих навчальних педагогічних закладів, що дало можливість описати стан викладання ПМС на 2006 рік і дати рекомендації при підготовці викладачів з викладання ПМС. Аналіз результатів анкети показує ситуацію з викладанням ПМС у вищих педагогічних школах та університетах Швейцарії.

Впровадження принципу діалогу культур у освітню систему Швейцарії шляхом введення проблематики, запропонованої в курсах ПМС вищих педагогічних закладів, успішно розвивається. Основні способи реалізації даного процесу – обов’язковість курсу ПМС, виокремлення ПМС в самостійну спеціальну дисципліну, обов’язковість включення тематики ПМС до програм інших дисциплін, регулярний контроль кількості і якості викладання ПМС, підготовка спеціалістів з проблем ПМС, залучення для читання курсу ПМС представників державних, громадських закладів, що спеціалізуються з проблем ПМС, і деякі інші.

Післядипломна освіта (ПО) в Україні, що є постійно діючою ланкою в національній системі безперервної (або неперервної) освіти, забезпечує фахове удосконалення громадян, поглиблення, розширення і обновлення професійних знань, умінь і навичок, одержання нової кваліфікації, нової спеціальності та професії на основі здобутого раніше рівня освітньої та професійної підготовки і набутого практичного досвіду та індивідуальне самостійне навчання людини незалежно від віку [3]. Концепція післядипломної освіти ґрунтується на положеннях Конституції України, Національної доктрини розвитку освіти України у XXI столітті, Законах України „Про освіту” (від 11.09.2003 та 19.12.2006, статті 47,48,49), „Про вищу освіту” (від 17.01.2002 та 20.12.2006, стаття 10), Положенні про освітні кваліфікаційні рівні (ступеневу освіту), на державних стандартах освіти, нормативно-правових актах чинного законодавства України з питань освіти і науки. Враховується також міжнародний досвід управлінського та інформаційно-технологічного забезпечення окремих напрямів професійної діяльності [3].

Проект „Закону України про післядипломну освіту” (лютий 2006 року) передбачає реформування системи післядипломної освіти України з урахуванням вимог сучасної європейської освіти. На обговоренні цього документу відмічалися деякі вади системи післядипломної освіти в Україні, серед яких варто процитувати наступні, бо вони, на нашу думку, гальмують розвиток ПО: 1) слабка матеріальна база; 2) централізований, інституційно обмежений характер управління, державне фінансування; 3) орієнтація на планову пропозицію; 4) мале використання механізмів саморозвитку і самоосвіти, переважно інструкторська та методична функція працівників.

Аналіз законодавчих документів, що регламентують діяльність ПО в Україні [3], огляд навчальних програм закладів післядипломної освіти на прикладі вищих навчальних закладів м. Одеси, та порівняння системи ПО Швейцарії і України дозволяють зробити наступні висновки, що водночас накреслюють можливі шляхи вдосконалення системи ПО України. Для ефективної інтеграції системи ПО України в Європейський освітній простір було б доцільним: привести у відповідність обсяг та зміст ПО поточним та перспективним потребам держави та індивідуальним інтересам та потребам громадян; провести децентралізацію з наданням органам управління автономії, залученням різних механізмів фінансування; зробити обов’язковими неперервну освіту педагогів та курс ПМС у програмі цієї освіти; розширити використання інтерактивних, діалогічних методів викладання з урахуванням індивідуальної культури, мови та етнічних особливостей студентів. Подальше дослідження даної проблеми передбачає висвітлення конкретної тематики курсів ПМО у відповідних вищих закладах України.

Література

1. Грива О. Модель соціально-педагогічної підготовки фахівців до роботи з молоддю в умовах полікультурності / О. Грива // Збірник праць Полтавського Державного університету. – № 1-2. – Полтава, 2003. – С. 171–174.
   
2. Гукаленко О. В. Поликультурное образование: теория и практика: Монография / О. В. Гукаленко. – Ростов-на-Дону: изд-во РГПУ, 2003. – 512 с.
   
3. Законодавчі документи (Закон України „Про освіту” №1060-XII, із змінами від 19 грудня 2006р.: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.osvita.org.ua/ pravo/law_00/; Закон України „Про вищу освіту” №2984-III, із змінами від 20 грудня 2006 р.: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.osvita.org.ua/pravo/law_05/; http://www.mon.gov.ua/; проект Закону України „Про післядипломну освіту” (лютий 2006 р.).
   
4. Материалы итоговой конференции по проекту „Межкультурный диалог через образование: преподавание истории, языковые политики, преподавание исторических и культурных основ мировых религий”. – Москва, 9-10 ноября 2006.
   
5. Левченко Т. І. Розвиток освіти та особистості в різних педагогічних системах: Монографія / Т. І. Левченко. – 1-е видання. – Вінниця: видавництво „Нова Книга”, 2002 – С. 441–443.
   
6. Черток Л. П. Особенности последипломного образования в Швейцарии / Л. П. Черток. – Вища освіта України. – Додаток 3, том IV (11). – 2008 р. // Тематичний випуск „Вища освіта України у контексті інтеграції до європейського освітнього простору”. – 638 с.
   
7. Kubler Ch. «Rapport national de la Suisse: Le developpement de l’education/formation au cours de la derniere decennie du XХe siecle», redige sur mandat de la Conference suisse des directeurs cantonaux de l’instruction publique (CDIP); UNESCO,Bureau international d’education BIE,Conference internationale de l’education 2001 Geneve ; Berne,juillet 2001. 116p.
   
8. Principes directeurs de l’UNESCO pour l’education interculturelle, UNESCO,Paris,2006.
   
9. Інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості України [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://ipk.kiev.ua/document/zakon_pislydiplomna_osvita.doc
   

© Л. П. Черток, 2009.

Надійшла до редколегії 1.03.2009 р.