ВХІД             Реєстрація

ПЕДАГОГІЧНІ ВИДАННЯ / е-журнал «Педагогічна наука: історія, теорія, практика, тенденції розвитку» / Архів номерів / Випуск №1 [2008] / О. Л. Богініч. Шляхи вдосконалення системи підготовки фахівців дошкільної освіти

УДК. 378.01.1

О. Л. Богініч

ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

Анотація. Визначаються основні механізми підвищення якості фахової підготовки фахівців дошкільної освіти

Виходячи з аналізу стратегічних напрямків реформування системи освіти, що розглядаються у фундаментальних дослідженнях вітчизняних та російських науковців В. П. Андрущенка, Г. О.Атанова, В. І. Бондаря, І. А. Зязюна, Н. Г. Ничкало, О. Г. Мороза, С. О. Сисоєвої, Д. В. Чернілевського та інших, пріоритетним завданням вищої освіти є підготовка фахівців нового рівня якості, які б відповідали сучасним вимогам суспільства, були спроможними швидко адаптуватися до швидкоплинних змін у професійній діяльності, володіючи уміннями впродовж всього життя самостійно поповнювати професійні знання та збагачувати власний професійний досвід.

Звичайно, підготовка педагогічних кадрів, у тому числі і педагога дошкільного фаху, в першу чергу повинна відповідати вимогам сучасності, адже це перша освітня ланка, від якої залежить рівень освіченості і вихованості майбутнього покоління. На цьому акцентують увагу, розглядаючи проблеми удосконалення змісту підготовки фахівців дошкільної освіти в умовах неперервної освіти, різних аспектів фахового становлення майбутнього вихователя, Л. В. Артемова, Г. В. Бєлєнька, А. М. Богуш, З. Н. Борисова, Е. С. Вільчковський, Н. В. Гавриш, Н. М. Голота, Л. П. Завгородня, Н. Ф. Денисенко, Є. Є. Карпова, О. Г. Кучерявий, І. О. Луценко, Н. В. Лисенко, М. А. Машовець, Г. О. Підкурганна, Т. І. Поніманська, Г. В. Сухорукова та інші.

Сучасний етап розвитку системи вищої освіти характеризується інноваційним пошуком найвагоміших важелів впливу на покращення якості фахової підготовки. Ми переконані, що підготовка вихователя дітей дошкільного віку до фізкультурно-оздоровчої роботи, маючи свою специфіку, ґрунтується на основних дидактичних закономірностях побудови процесу фахової підготовки у вищому навчальному закладі, що засвідчує здійснений нами аналіз наукових досліджень. Тому основною метою даної статті є визначення основних механізмів підвищення якості фахової підготовки. У відповідності до мети, наше дослідження спрямовувалось на вирішення наступних завдань:

1. Обґрунтувати необхідність активізації навчальної діяльності студентів;

2. Встановити фактори впливу на підвищення мотивації щодо ефективності навчальної діяльності майбутніх фахівців в процесі отримання професійної підготовки.

Результати аналізу сучасних наукових досліджень переконливо свідчать, що для системи вищої освіти пріоритетом стає підготовка фахівця, що базується на формуванні у нього світоглядних позицій, переконань, творчих здібностей, професійної гнучкості. А орієнтація сучасної вищої освіти на формування професійно-творчої особистості, фахівця інноваційного типу, який здатний реалізувати освітні стандарти, впроваджувати нові освітні технології, вимагає ефективної організації цілісної професійної підготовки в умовах вищих навчальних закладів, оновлення змісту фахової підготовки педагогів, знаходження доцільних засобів, методів та форм його реалізації.

Виходячи із загальної мети професійної підготовки майбутнього вихователя - оволодіння ним уміннями виховувати та навчати дитину, необхідно забезпечити її комфортне входження в реалії життя сьогодення та майбутнього. Цілком закономірним є той факт, що дитина лише тоді здатна повноцінно і творчо жити в суспільстві, коли вона буде здоровою. Тому, фундаментальна, системоутворююча роль у процесі фахової підготовки належить готовності майбутніх вихователів до вирішення завдань фізкультурно-оздоровчого напрямку, адже здоров’я дитини є тією першоосновою, завдяки якій відбувається цілісний розвиток дитини як особистості – і саме цей аспект визначається як головна мета модернізації дошкільної освіти [3, с. 20]. Досягнення оптимального рівня здоров’я та розвитку дітей дошкільного віку має стати критерієм ефективності організації навчально-виховного процесу в дошкільному закладі. І тому підготовка фахівців, які б усвідомлювали пріоритетність фізкультурно-оздоровчої роботи, були переконані у її актуальності і необхідності, а на основі цього виявляли особистісне ставлення до впровадження оздоровчої парадигми в систему освіти, особливо на першій її ланці – у дошкільних навчальних закладах постає однією з актуальних проблем розвитку вищої освіти сьогодення.

Враховуючи принципово нові вимоги до педагогічних кадрів, що полягають у мобільності професійної підготовки, особистісній реалізації, творчому вирішенні професійно-практичних проблем, ми можемо ствердно зазначити, що важливими завданнями підготовки майбутнього вихователя до фізкультурно-оздоровчої діяльності дітей дошкільного віку виступають:

– формування педагога дошкільного фаху як представника певної культури на основі засвоєння культурних здобутків людства та нації, в тому числі і професійно-оздоровчої культури, з високим рівнем духовних надбань, світоглядними позиціями, професійними морально-етичними, оздоровчими поведінковими навичками і особистісними потребами та переконаннями у першочерговості реалізації оздоровчих завдань;

– оволодіння ним не стільки системою знань, фахових умінь і навичок, скільки уміннями їх творчо та оперативно реалізовувати у професійній діяльності задля забезпечення сприятливих передумов для збереження та зміцнення здоров’я дітей дошкільного віку, впровадження в систему дошкільної освіти оздоровчої парадигми;

– формування потреби у самоактуалізації, професійному самовдосконаленні та самоосвіті задля компетентного вирішення оздоровчих завдань у царині дошкільної освіти.

Готовність до фізкультурно-оздоровчої роботи в ДНЗ становить базис фахової підготовки до педагогічної діяльності і потребує копітких пошуків у створенні цілісної ефективної системи цієї підготовки. Враховуючи той факт, що кінцевою метою фахової підготовки є формування та розвиток особистості, не втрачає актуальності на сучасному етапі питання оволодіння майбутніми фахівцями певним професійним досвідом, що виступає метою і засобом навчання, результатом якого є розвиток суб’єктів навчального процесу та їх професійне становлення.

Фахова підготовка у вищій школі базується на ефективній побудові навчального процесу, забезпечуючи поступову трансформацію пізнавальної діяльності у професійно спрямовану. Готовність майбутнього фахівця до професійної діяльності оцінюється не лише результативністю фахового становлення, але й ефективністю особистісного зростання. Підготовка майбутнього фахівця у вищій школі реалізується у педагогічному процесі, що як відкрита, динамічна та саморозвиваюча система (цілісне утворення) включає в себе наступні складові компоненти:

– зміст підготовки відповідно до цілей, конкретних завдань та специфіки професійної кваліфікації цієї підготовки (зміст підготовки розглядається як мета та результат фахової підготовки у відповідності до освітньо-кваліфікаційного рівня);

– педагог як конструктор та організатор процесу навчання, розвитку і виховання майбутнього фахівця;

– педагогічний інструментарій – методи, прийоми, засоби навчальної взаємодії, організаційні форми навчання;

– суб’єкт навчання як активний учасник навчальної діяльності, результатом якої є особистісне оволодіння професійним досвідом та вміння його творчо застосовувати у майбутній діяльності.

Враховуючи активну позицію учасника навчальної взаємодії, безперечно, що суть педагогічного процесу полягає у його бінарному характері, адже в ньому поєднується педагогічна діяльність викладача вищої школи та навчальна діяльність студента. А отже, дидактичний процес базується на взаємодії діяльності педагога та навчальної діяльності студента, управлінні викладачем пізнавальною діяльністю студента (доцільний вибір методів, засобів впливу та організаційних форм, оптимальна взаємодія) у відповідності до цілей фахової підготовки та її змісту.

Виходячи із твердження, що людина виявляє властивості і зв’язки елементів реального світу лише в процесі діяльності, цілком закономірно, що знанням відводиться лише роль засобів у процесі оволодіння професійними уміннями та навичками. З філософської точки зору діяльність визначається як спосіб існування людини і суспільства в цілому, в той же час, специфіка існування людини полягає в її активному ставленні до світу, на основі його цілеспрямованих змін і перетворень [5, с. 37; 6, с. 180]. А отже активізація навчальної діяльності студентів є необхідною умовою оволодіння професійним досвідом. На основі визначення С. Д. Смирновим головних характеристик діяльності людини, спробуємо визначити їх особливості у навчальній діяльності:

– першою характеристикою діяльності є її предметність, що полягає у засвоєнні існуючого суспільного способу дій у сфері культури (в нашому випадку - загальної та професійної культури);

– соціальна, суспільно-історична природа навчальної діяльності, що обумовлює роль викладача у демонстрації зразків діяльності, включенні у цю діяльність студентів (перехід діяльності з зовнішньої форми у внутрішню самого суб’єкта навчальної діяльності і складає основну лінію інтеріоризації, в процесі якої формуються психологічні особистісні новоутворення: вміння, навички, здібності, мотиви тощо);

– діяльність завжди цілеспрямована, вона підпорядкована цілі, що спрямовує і коректує хід цієї діяльності, тобто, навчальна діяльність є основним засобом досягнення цілей професійної освіти;

– діяльність ініціюється суб’єктом і є не сукупністю реакцій на зовнішній вплив, а способом дій цілісного характеру та стимулюється мотивом, що і становить смисл цієї діяльності;

– діяльність завжди носить продуктивний характер, її результатом є перетворення у зовнішніх проявах та у внутрішньому особистісному аспекті суб’єктів навчальної діяльності.

Рис. 1. Типи взаємодії у педагогічній діяльності

Дана характеристика навчальної діяльності виокремлює той акт, що процес набуття професійного досвіду кожним студентом залежить від активності суб’єктів педагогічного процесу, на основі взаємодії та мотивації діяльності. Провідна організуюча роль, при цьому належить педагогу, що полягає у доцільності організації власної педагогічної діяльності, спрямованої на взаємодію у двох векторах: суб’єкт-об’єктивну та суб’єкт-суб’єктивну. У відповідності до тверджень О. М. Леонтьєва структура діяльності складається із мотивів, що спонукають до діяльності; цілей-результатів, на досягнення яких спрямована ця діяльність та засобів, з допомогою яких ця діяльність здійснюється. Центральне місце у діяльності займають цілі та мотиви, причому, виходячи із єдності цілей, мотиви кожного учасника навчального процесу досить індивідуалізовані, яким властивий особистісний характер [2, с. 422] . Саме тому, ядром педагогічної діяльності має стати взаємодія суб’єктів педагогічного процесу на основі партнерського, особистісно орієнтованого спілкування, що спрямована на підвищення активізації навчальної діяльності кожного студента і носить суб’єкт-суб’єктивний характер. Тобто, студент виступає не в статусі об’єкта впливу, а в статусі рівноправного партнера. Інший тип взаємодії становить предметний зміст педагогічної діяльності і характеризується суб’єкт-об’єктивним ставленням, що і відображено у рис. 1.

Аналіз компонентів даного рисунку переконливо свідчить, що діяльність педагога обумовлена стратегічними та тактичними цілями фахової підготовки, спрямована на їх ефективну реалізацію в умовах співпраці на партнерських засадах з учасниками педагогічного процесу. Навчальна діяльність студентів цілком залежить від професіоналізму викладача та рівня власних домагань, крім цього, існують і інші фактори, що впливають на якість фахової освіти.

Вся організація співпраці суб’єктів навчального процесу спрямована на підвищення активності кожного студента у оволодінні професійними вміннями. Ефективність реалізації цілей фахової підготовки залежить від мотивації студентів (як суб’єктів навчального процесу) до активного здобуття фахової освіти, на змісті кожного навчального предмету, відповідно до фахової кваліфікації. Цілком очевидно, що активність майбутніх фахівців залежить від мотивації їх діяльності, яка ґрунтується на ефективності впливу зовнішніх та внутрішніх (особистісних) факторів (рис. 2).

В умовах глобалізації одним із зовнішніх факторів, що впливають на мотивацію здобуття якісної фахової освіти є її світовий рівень. Звичайно, значний вплив мають і стратегічні цілі системи вітчизняної освіти, вимоги суспільства та реальні умови в яких живе українська спільнота. Наступним фактором зовнішнього впливу є особистість викладача, його педагогічний такт, ставлення до суб’єктів навчального процесу та рівень професіоналізму, від якого залежать:

– оптимальність вибору і структурування навчального матеріалу, його спрямованість на майбутню професійну діяльність, відповідність змісту навчального предмету освітньо-кваліфікаційному рівню фахової освіти;

– доцільність вибору технологій взаємодії зі студентами, спрямованих на якісне оволодіння майбутніми фахівцями професійним досвідом (професійні знання та уміння їх адекватно використовувати, практичні вміння та навички);

– адекватність вибору діагностичних методик вивчення особистісних якостей студентів, способів контролю і оцінки результативності навчальної взаємодії, прогнозування та поетапна корекція якості навчальної діяльності, гнучкість впливу у відповідності до досягнень студентів.

Рис. 2. Фактори впливу на підвищення мотивації щодо ефективності навчальної діяльності

Позитивний вплив на мотиви навчальної діяльності здійснюють і студенти групи, у яких високий рівень домагань та здобутків. Причому цей вплив може мати і негативне забарвлення, тому так важливо для педагога намагатися підвищувати якість освіченості кожного студента. Від внутрішніх (особистісних) факторів залежать устремління студента, активність його навчальної діяльності та якість навченості.

Узагальнюючи результати теоретичного аналізу, цілком очевидно, що основним механізмом удосконалення системи підготовки майбутніх фахівців є активізація навчальної діяльності самого суб’єкта професійної підготовки, формування у нього прагнення до самостійного вибору мети, вміння брати відповідальність за особистісний вибір та його наслідки, проектування траєкторії власної навчальної діяльності, ефективність її реалізації з врахуванням особистісних потенційних можливостей, об’єктивної оцінки власних досягнень та корекція і регулювання власної пізнавальної діяльності. Це залежить, в першу чергу, від зовнішніх факторів мотивації активної навчальної діяльності кожного студента, а саме – від стратегічних цілей системи освіти, суспільно-економічних вимог та особистості викладача вищої школи, його професіоналізму.

© О. Л. Богініч, 2008.