ВХІД             Реєстрація

ПЕДАГОГІЧНІ ВИДАННЯ / е-журнал «Педагогічна наука: історія, теорія, практика, тенденції розвитку» / Поточні номери журналу та їх автори / Випуск №1 [2010] / О. В. Кобилянський. Навчання з безпеки життєдіяльності при підготовці бакалаврів економічного спрямування

УДК 371.3

О. В. Кобилянський

НАВЧАННЯ З БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ
ПРИ ПІДГОТОВЦІ БАКАЛАВРІВ ЕКОНОМІЧНОГО СПРЯМУВАННЯ

Анотація. Проаналізовано програми вивчення безпеки життєдіяльності при підготовці фахівців економічного спрямування у вищих навчальних закладах у відповідності з нормативними програмами і сучасною нормативно-правовою базою. Наведено рекомендації з практичної підготовки фахівців.
Ключові слова: безпека життєдіяльності, надзвичайні ситуації, класифікація надзвичайних ситуацій, практична підготовка фахівців.
Аннотация. Проанализированы программы преподавания безопасности жизнедеятельности при подготовке специалистов экономического направления в высших учебных заведениях на соответствие нормативным программам и современной нормативно-правовой базе. Приведены рекомендации по практической подготовке специалистов.
Ключевые слова: безопасность жизнедеятельности, чрезвычайные ситуации, классификация чрезвычайных ситуаций, практическая подготовка специалистов.
Abstract. The programs of teaching of safety of vital functions are analyzed at preparation of specialists of economic direction in higher educational establishments on accordance to the normative programs and modern normatively legal base. Recommendations are resulted on practical preparation of specialists.
Keywords: safety of vital functions, extraordinary situations, classification of extraordinary situations, practical preparation of specialists.

Людство вже зрозуміло, що хвороби і травми не є неминучими супутниками трудової діяльності, а кризи і бідність не можуть слугувати виправданням неуваги до безпеки і здоров’я працівників. Безпечна робота є умовою підвищення продуктивності й економічного зростання. Як показує аналіз причин виробничого травматизму переважна більшість нещасних випадків (понад 75%) стались через організаційні причини, серед яких домінували порушення трудової і виробничої дисципліни, порушення технологічного процесу, недоліки під час навчання безпечним умовам праці тощо. Абсолютно неприйнятною є тенденція до збільшення частки цих випадків (2004 – 73,6%; 2005 – 77,0%; 2006 – 77,9%), що свідчить про необізнаність або свідоме нехтування роботодавцем і безпосередніми виконавцями робіт вимог безпеки праці.

Важливість навчання з питань безпеки життєдіяльності, охорони праці та цивільного захисту ні у кого не викликає сумнівів, але викладання цих дисциплін відбувається не на належному рівні. Проблеми підготовки фахівців з безпеки життєдіяльності досліджують В. Биков, О. Бикова Є. Желібо, В. Заплатинський, О. Запорожець, В. Зацарний, М. Ігнатович, Л. Сидорчук, В. Шиян та ін., які наголошують на необхідності вдосконалення державного регулювання викладання цих дисциплін у ВНЗ шляхом затвердження міжгалузевого нормативного або хоча б рекомендаційного документа, який би визначив основні державні вимоги до результатів освіти з питань безпеки [4; 6; 7]. Відсутність комплексного підходу до вирішення цієї проблеми створює умови для появи «спеціалізованих» систем викладання [5].

Мета статті – дослідити відповідність програми викладання дисципліни «Безпека життєдіяльності» при підготовці бакалаврів економічного спрямування за напрямом «Економіка і підприємництво» сучасним фаховим вимогам.

«Безпека життєдіяльності» (БЖД) введена як навчальна дисципліна у вищих навчальних закладах 15 років тому. Розроблені концепція та програми курсу, опублікована значна кількість навчальних посібників і методичних розробок, в яких місце та роль безпеки життєдіяльності автори розуміють по-різному, про що свідчать структура і зміст навчальних посібників і програм. Так, програма нормативної дисципліни «Безпека життєдіяльності» для вищих закладів освіти, затверджена 4 грудня 1998 p., складається з 5 розділів: теоретичні основи безпеки життєдіяльності; людина як елемент системи «Людина – життєве середовище»; джерела небезпеки життєдіяльності людини та породжені ними фактори; безпека життєдіяльності в умовах надзвичайних ситуацій; організація і управління безпекою життєдіяльності. Наказом МОН України від 07.06.06 № 444 для напряму 0501 – «Економіка і підприємництво» була затверджена освітньо-професійна програма підготовки бакалавра, досліджена і схвалена представниками навчальних закладів України, в якій об’єднано три курси: «Охорона праці», «Безпека життєдіяльності» та «Цивільна оборона» на модульному принципі під єдиною назвою БЖД. До другого модуля «Безпека життєдіяльності» ввійшли питання: негативні фактори в житті людини природного, технічного, соціально-політичного і воєнного характеру; державні заходи щодо захисту життя людини; засоби індивідуального захисту людини; колективні засоби захисту людини; ліквідація наслідків впливу на людину радіоактивних, хімічних та біологічних речовин. До третього модуля «Цивільна оборона» ввійшли питання: класифікація надзвичайних ситуацій природного, техногенного, соціально-політичного і воєнного характеру; основи захисту об’єкта господарської діяльності; діяльність організацій щодо захисту персоналу підприємств, населення і території; запобігання та усунення надзвичайної ситуації на об’єкті; ліквідація наслідків надзвичайної ситуації на об’єкті господарської діяльності. Зміст модулів не відповідає вимогам нормативних програм окремих дисциплін, які ввійшли до складу модульної дисципліни БЖД, другий і третій модулі практично дублюють один одного.

Скасованою нині постановою Кабінету Міністрів України № 1099 від 15.07.1998 було затверджено «Положення про класифікацію надзвичайних ситуацій». У ньому було визначено чотири рівні надзвичайних ситуацій: загальнодержавний, регіональний, місцевий і об’єктовий; а залежно від причини їх виникнення – чотири класи цих ситуацій: техногенного, природного, соціально-політичного і воєнного характеру.

Принципи класифікації цих ситуацій згідно цієї постанови розглянуті у найбільш популярних навчальних посібниках і підручнику з безпеки життєдіяльності [2, с. 205; 3, с. 234; 8, с. 239]. Хоча у [3, с. 239] пропонується в процесі визначення рівня надзвичайної ситуації послідовно розглядати три групи чинників: територіальне поширення, розмір заподіяних (очікуваних) економічних збитків та людських витрат, класифікаційні ознаки надзвичайних ситуацій, але за відсутності чітко визначених критеріїв і методики оцінки заподіяних збитків від наслідків надзвичайної ситуації її рівень практично визначається лише за територіальним поширенням. Це не дає можливості розглянути на практичних заняттях економічні аспекти безпеки життєдіяльності при підготовці бакалаврів економічного спрямування. Не наведені і практичні приклади застосування класифікації, що дозволило б студентам першого курсу отримати відповідні сучасним вимогам знання про загальні закономірності виникнення і розвиток надзвичайних ситуацій, їх властивості, можливий вплив на діяльність і здоров’я людей, сформувати необхідні в майбутній практичній діяльності спеціаліста уміння і навички для їх запобігання й ліквідації, захисту людей та довкілля.

Прийнятий 8.06.2000 Закон України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» визначив організаційні та правові основи захисту громадян, захисту об’єктів виробничого і соціального призначання, довкілля від надзвичайних ситуацій техногенного призначення та природного характеру. Надзвичайна ситуація техногенного та природного характеру – порушення нормальних умов життя і діяльності людей на окремій території чи об'єкті на ній або на водному об’єкті, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом або іншою небезпечною подією, в тому числі епідемією, епізоотією, епіфітотією, пожежею, яке призвело (може призвести) до неможливості проживання населення на території чи об’єкті, ведення там господарської діяльності, загибелі людей та/або значних матеріальних втрат. Захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру – система організаційних, технічних, медико-біологічних, фінансово-економічних та інших заходів щодо запобігання та реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру і ліквідації їх наслідків, що реалізуються центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, відповідними силами та засобами підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності і господарювання, добровільними формуваннями і спрямовані на захист населення і територій, а також матеріальних і культурних цінностей та довкілля. Запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру – підготовка і реалізація комплексу правових, соціально-економічних, політичних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та інших заходів, спрямованих на регулювання техногенної та природної безпеки, проведення оцінки рівнів ризику, завчасне реагування на загрозу виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру на основі даних моніторингу, експертизи, досліджень та прогнозів щодо можливого перебігу подій з метою недопущення їх переростання у надзвичайну ситуацію техногенного та природного характеру або пом’якшення її можливих наслідків. Ліквідація надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру – проведення комплексу заходів, які включають аварійно-рятувальні та інші невідкладні роботи, що здійснюються у разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру і спрямовані на припинення дії небезпечних факторів, рятування життя та збереження здоров’я людей, а також на локалізацію зон надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Наказом Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 19.11.2001 № 552 був затверджений Державний класифікатор надзвичайних ситуацій ДК 019-2001 (чинний від 01.03.2002), який включає перелік усіх надзвичайних ситуацій за походженням подій, аналогічно «Положенню про класифікацію надзвичайних ситуацій», яке було затверджено розглянутою вище Постановою Кабінету Міністрів України № 1099 від 15.07.1998 [2, с. 205; 3, с. 234]. У відповідності із затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24.03.2004 № 368 Порядком класифікації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру за їх рівнями (державного, регіонального, місцевого або об'єктового) встановлюються конкретні техніко-економічні критерії: територіальне поширення та обсяги технічних і матеріальних ресурсів, що необхідні для ліквідації наслідків надзвичайної ситуації; кількість людей, які внаслідок дії уражальних чинників джерела надзвичайної ситуації загинули або постраждали, або нормальні умови життєдіяльності яких порушено; розмір збитків, завданих уражальними чинниками джерела надзвичайної ситуації, розраховується відповідно до Методики оцінки збитків від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2002 № 175.

Надзвичайною ситуацією державного рівня визнається ситуація: яка поширилась або може поширитися на територію інших держав; яка поширилась на територію двох чи більше регіонів України, а для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують можливості цих регіонів, але не менш як 1% від обсягу видатків відповідних місцевих бюджетів; яка призвела до загибелі понад 10 осіб або внаслідок якої постраждало понад 300 осіб (постраждалі – особи, яким внаслідок дії уражальних чинників джерела надзвичайної ситуації завдано тілесне ушкодження або які захворіли, що призвело до втрати працездатності, засвідченої в установленому порядку) чи було порушено нормальні умови життєдіяльності понад 50 тис. осіб на тривалий час (більш як на 3 доби); внаслідок якої загинуло понад 5 осіб або постраждало понад 100 осіб, чи було порушено нормальні умови життєдіяльності понад 10 тис. осіб на тривалий час (більш як на 3 доби), а збитки, спричинені надзвичайною ситуацією, перевищили 25 тис. мінімальних розмірів (на час виникнення надзвичайної ситуації) заробітної плати; збитки від якої перевищили 150 тис. мінімальних розмірів заробітної плати; яка у випадках, передбачених актами законодавства, за своїми ознаками визнається як надзвичайна ситуація державного рівня.

Надзвичайною ситуацією регіонального рівня визнається ситуація: яка поширилась на територію двох чи більше районів (міст обласного значення) Автономної Республіки Крим, областей, а для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують можливості цих районів, але не менш як 1% обсягу видатків відповідних місцевих бюджетів; яка призвела до загибелі від 3 до 5 осіб або внаслідок якої постраждало від 50 до 100 осіб, чи було порушено нормальні умови життєдіяльності від 1 тис. до 10 тис. осіб на тривалий час (більш як на 3 доби), а збитки перевищили 5 тис. мінімальних розмірів заробітної плати; збитки від якої перевищили 15 тис. мінімальних розмірів заробітної плати.

Надзвичайною ситуацією місцевого рівня визнається надзвичайна ситуація: яка вийшла за межі територій потенційно небезпечного об’єкта, загрожує довкіллю, сусіднім населеним пунктам, інженерним спорудам, а для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості потенційно небезпечного об’єкта; внаслідок якої загинуло 1-2 особи або постраждало від 20 до 50 осіб, чи було порушено нормальні умови життєдіяльності від 100 до 1000 осіб на тривалий час (більш як на 3 доби), а збитки перевищили 0,5 тис. мінімальних розмірів заробітної плати; збитки від якої перевищили 2 тис. мінімальних розмірів заробітної плати.

Об’єктового рівня визнається надзвичайна ситуація, яка не підпадає під названі вище визначення.

На жаль, зацікавити більшу частину сучасних прагматичних професійно налаштованих студентів простим переліком основних ознак надзвичайних ситуацій досить важко. Набагато краще сприймається ними розповідь не про історичні масштабні надзвичайні ситуації, а відомі їм або ті, що безпосередньо їх стосуються. Так, при викладанні навчального матеріалу про надзвичайні ситуації у Вінницькому національному технічному університеті і Вінницькому інституті економіки Тернопільського національного економічного університету використовуються дані про стан природної і техногенної безпеки у Вінницькій області [1], де у 2006 році було зареєстровано 19 надзвичайних ситуацій. Відповідно до Державного класифікатора надзвичайних ситуацій вони розподілились: за рівнем: регіонального – 2, місцевого – 13, об’єктового – 4; за походженням подій: техногенні – 13, природні – 5, соціально-політичні – 1 (рис. 1).

Рис. 1. Розподіл надзвичайних ситуацій, що стались у Вінницькій області у 2006 році:
а) за рівнем, б) за походженням подій

Серед них: аварії на системах життєзабезпечення – 6, ускладнення погодних умов – 5, загибель від пожеж та отруєння природним газом – 3, харчові отруєння – 2, загибель у ДТП – 2, вибух природного газу – 1. У семи надзвичайних ситуаціях загинуло 28 осіб, з них 3 дитини. Збитки від наслідків надзвичайних ситуацій склали 15,2 млн. грн. Порівняно з 2005 роком кількість надзвичайних ситуацій зменшилась в 1,5 рази (рис. 2).

Рис. 2. Динаміка кількості надзвичайних ситуацій у 2001–2006 роках

На практичних заняттях з безпеки життєдіяльності розглядаються конкретні обставини виникнення і наслідки цих ситуацій. У результаті несприятливих погодних умов сталось дві регіональних надзвичайних ситуацій техногенного характеру: руйнування залізобетонної труби каналізаційної системи в м. Могилів-Подільському, що могло спричинити порушення нормальних умов життєдіяльності понад 34 тис. чоловік, і поява наскрізних тріщин у зовнішніх стінках і фундаменті трьохповерхневої будівлі загальноосвітньої школи у Чечельницькому районі.

Тринадцять місцевих надзвичайних ситуацій відповідно до причин походження подій були віднесені до техногенних, природних і соціально-політичних. Техногенними були визначені 10 надзвичайних ситуацій: унаслідок аварії на мосту автомобіля «Мерседес-Бенц» і падіння у річку загинуло 7 осіб; унаслідок сильних тривалих морозів сталось розмерзання теплових мереж у ЗОШ Іллінецького і Вінницького районів; у системі водопостачання м. Гайсин встановлено перевищення мікробіологічних та токсичних показників, що порушило нормальні умови життєдіяльності 10 тис. осіб; а у м. Хмільник унаслідок пожежі в приватному будинку загинуло троє дітей тощо. Дві природні ситуації сталися внаслідок ускладнення погодних умов (сильні зливи, град та вітер швидкістю більше 25 м/с): у смт. Томашпіль були знесені 2 мости, змито тверде покриття на 4 вулицях загальною протяжністю 2650 м. та порушені нормальні умови життєдіяльності більше 6 тис. осіб; у смт. Піщанка зруйновано покрівлі та розбиті вікна промислових і житлових будинків, що порушило нормальні умови життєдіяльності 238 мешканців. Одна соціально-політична ситуація сталася від отруєння природним газом унаслідок самозатухання котла, що призвело до загибелі 4 осіб.

Чотири об’єктових надзвичайних ситуації відповідно до причин походження подій були віднесені до техногенної і природних. Техногенною була визначена ситуація у смт. Томашпіль, коли розморозився напірно-каналізаційний колектор, у результаті чого стався викид нечистот у річку Русаву, що впадає у Дністер. Природними були визначені ситуації: підтоплення в результаті сильних дощів 82 приватних будинків у м. Вінниці, що порушило нормальні умови життєдіяльності близько 240 осіб, а також два випадки групових отруєнь у Вінницькому та Могилів-Подільському районах.

Проведені дослідження свідчать про неузгодженість програм викладання безпеки життєдіяльності у вищих навчальних закладах, які не відповідають сучасним нормативно-правовим документам, що не дозволяє здійснити навчання кваліфікованих фахівців із використанням модульних технологій. Вважаємо за доцільне відкоригувати зміст модулів дисципліни БЖД у відповідності з програмами нормативних дисциплін, які входять до її складу. Розслідування аварій на виробництві розглядається при вивченні модуля «Охорона праці»; класифікація надзвичайних ситуацій за походженням подій – у розділі «Безпека життєдіяльності в умовах надзвичайних ситуацій» модуля «Безпека життєдіяльності»; а модуль «Цивільна оборона» складається з чотирьох розділів: класифікація надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру за їх рівнями; захист населення і території, запобігання виникненню і ліквідація надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру. У подальших дослідженнях для покращення практичної підготовки посадових осіб, працівників та фахівців з безпеки життєдіяльності необхідно скоригувати програму навчання у відповідності зі змістом сучасних нормативних актів і розробити відповідні навчально-методичні матеріали.

Література

1. Стан природної та техногенної безпеки в Вінницькій області в 2006 році : доповідь / [заг. керівн.: В. Ф. Жердецький, С. Д. Вовченко]. – Вінниця : Планер, 2007. – 70 с.
2. Желібо Є. П. Безпека життєдіяльності : [навч. посіб.] / Є. П. Желібо, В. В. Зацарний. – К. : Ун-т «Україна», 2005. – 264 с.
3. Желібо Є. П. Безпека життєдіяльності : [підручник] / Є. П. Желібо, В. В. Зацарний. – К. : Каравела, 2006. – 288 с.
4. Желібо Є. П. Проблеми викладання дисципліни «Безпека життєдіяльності» у ВНЗ України / Є. П. Желібо, І. С. Сагайдак // Безпека життєдіяльності. – 2007. – № 12. – С. 35-36.
5. Запорожець О. І. Перше засідання науково-методичної комісії з цивільної безпеки. Освіта та виховання у сфері БЖДЛ потребують концептуальних змін / О. І. Запорожець, В. О. Михайлюк // Безпека життєдіяльності. – 2007. – № 12. – С. 7-11.
6. Запорожець О. І. Питання державного регулювання викладання у ВНЗ дисципліни «Безпека життєдіяльності», «Охорона праці» та «Цивільний захист» / О. І. Запорожець, А. В. Русаловcький, В. М. Заплатинський, Б. Д. Халмурадов // Безпека життєдіяльності. – 2007. – № 11. – С. 11-13.
7. Ігнатович М. В. Проблеми викладання курсу «Безпека життєдіяльності» студентам економічних спеціальностей / М. В. Ігнатович, В. Ю. Худолей // Безпека життєдіяльності. – 2007. – № 10. – С. 42-43.
8. Яким Р. С. Безпека життєдіяльності людини : [навч. посіб.] / Р. С. Яким. – Львів : Бескид Біт, 2005. – 304 с.

© О. В. Кобилянський, 2010.