ВХІД             Реєстрація

ПЕДАГОГІЧНІ ВИДАННЯ / е-журнал «Педагогічна наука: історія, теорія, практика, тенденції розвитку» / Архів номерів / Випуск №4 [2009] / Є. О. Лодатко. Університет і математична культура регіону

УДК 378

Є. О. Лодатко

УНІВЕРСИТЕТ І МАТЕМАТИЧНА КУЛЬТУРА РЕГІОНУ

Анотація. У статті розглядаються питання, пов’язаны з потенцією крупних навчальних закладів у розвитку математичної культури в регіонах та напрями впливу університетів на регіональне соціокультурне середовище.
Ключові слова: математична культура, регіональне соціокультурне середовище, університет, інформаційне суспільство

Аннотация. В статье рассматриваются вопросы, связанные с потенцией крупных учебных заведений в развитии математической культуры в регионах и направления влияния университетов на региональную социокультурную среду.
Ключевые слова: математическая культура, региональная социокультурная среда, университет, информационное общество.

Abstract. In article are considered questions, connected with потенцией of the large educational institutions in development of the mathematical culture in region and directions of the influence university on regional social and cultural ambience.
Keywords: mathematical culture, regional social and cultural ambience, university, information society.

Метою статті є обговорення питань, пов’язаних з потенцією крупних навчальних закладів у розвитку математичної культури в регіонах. Мова йде про напрями впливу університетів на регіональне соціокультурне середовище в плані розвитку його математичної культури як невід’ємної компоненти сучасного інформаційного суспільства. Усвідомлення важливості і необхідності подібної діяльності університетів відкриває шляхи для збереження і розвитку національних математичних традицій та математичної культурної спадщини, що для сучасного суспільства є виключно актуальним.

Мабуть не буде перебільшенням вважати, що університет, виконуючи функції освітнього акумулянта регіону, є тим соціокультурним та науковим джерелом, що забезпечує відтворення не тільки інтелектуального потенціалу та професійно-орієнтованого досвіду, а й соціальних зв’язків, освітніх традицій та національних культурних набутків.

Останнє є не менш важливим і значущим, ніж реалізація університетом суто освітянських функцій – підготовки кваліфікованих фахівців, оскільки збереження і зміцнення національної культурної спадщини фактично є запорукою розвитку національної свідомості, національної ідентифікації і визначає, до певної міри, можливості виникнення в суспільстві національної ідеї, здатної стимулювати подальший його науковий, економічний і культурний розвиток та забезпечити можливість інтеграції у світову спільноту.

Не випадково, що К. Маркечко, розмірковуючи над подібними питаннями, відзначає, ця проблема національної ідентичності пов’язана «… насамперед, зі змістом спільної національної справи і з загальновизнаною проекцією цієї справи. Не минуле пояснює майбутнє, а навпаки – проекція спільного майбутнього дозволяє прочитати і зрозуміти цю історію. Все наступне проливає світло на попереднє» [3, с. 2].

Але про яке б майбутнє ми не розмірковували, воно створюється сьогодні, в тих соціокультурних умовах, які склалися в суспільстві під впливом сучасного і минулого досвіду, успадкованих ідеологем, системи освіти та інших чинників. «Освіта, – зазначає Н. О. Пруель, – як духовне благо представляється результатом досить тривалої історичної еволюції матеріальної і духовної практики суспільства. Освіта відбиває і фіксує пізнавальні універсальні властивості індивіда, задовольняє найважливіші соціальні потреби людини. У цьому смислі вона сприяє розвитку різноманітних механізмів у всіх сферах життєдіяльності суспільства. Вона проникає в ці сфери і допомагає відтворенню соціальних зв’язків» [4, с. 167-168], культурних цінностей і економічних досягнень у багатьох істотних аспектах їх інтеграції і диференціації. Звичайно, від того, яке суспільство ми хочемо бачити у майбутньому, в певній мірі залежать ті кроки, які ми робимо сьогодні в освіті, наше розуміння соціокультурних цінностей освіти, наше уявлення щодо її місця в житті українського суспільства завтра.

Попередні десятиліття свідчать, що в національній системі освіти намітилася стійка тенденція до вихолощування зі змісту навчання математичної складової під різними гаслами: гуманітаризація, гуманізація, профільність тощо. При цьому дуже часто можна почути посилання на досвід розвинених країн, але автори подібних сентенцій за емоційними спекулятивними апеляціями до “закордонного досвіду” та необхідності розвантаження учнів і студентів від копіткої математичної діяльності і відсторонення їх від національних культурних математичних традицій приховують власне лукавство, замовчуючи, що експерти ЄС дотримуються зовсім іншої думки.

Зокрема, у матеріалах [7] прямо наголошується, що серцевиною освіти в усіх країнах європейського співтовариства є вивчення математики, а рівень математичних знань вважається ключовим для оцінки якості освіти в цілому. Тому невипадково серед шістнадцяти її індикаторів математичні знання учнів посідають перше місце.

Європейці вже давно зрозуміли, що високотехнологічне, інформаційно і економічно розвинене суспільство неможливе без математичного фундаменту, без дбайливого збере¬ження існуючих у суспільстві математичних цінностей, що становлять основу його математичної культури. Подібні цінності характеризуються невичерпністю та накопичуваністю і по мірі поступового розвитку суспільства потреба в них не убуває, а зростає, що стимулює розповсюдження математичних методів у все нових сферах життєдіяльності суспільства.

А куди рухаємося ми і чого прагнемо? «Якщо Україні потрібне населення розумне, здатне самостійно й критично обмірковувати перспективи суспільного розвитку, яке вміє не лише застосовувати, але й створювати високі технології, то неприпустимо відкидати найкраще з радянської системи, руйнувати математичну і природничу освіту у середній школі» [5] і в системах підготовки фахівців нематематичного профілю. Зараз нам, як ніколи раніше, слід усвідомити, що математична культура є необхідним компонентом сучасного інформаційного суспільства [2] і стимулювати її розвиток можна лише приділяючи гідну увагу математичній складовій в національній системі освіти.

Наче упереджуючи сумніви відносно доцільності гарної математичної освіти для “не математиків”, В. А. Успенський, доктор фізико-математичних наук, професор Московського державного університету, в інтерн’ю Радіо Свобода на запитання «... якій математиці потрібно вчити гуманітаріїв» відповідав: «Я б назвав чотири такі цілі. Перша – це дисципліна мислення; друга – уміння відрізняти істину від неправди; третя – уміння відрізняти смисл від нісенітниці; і четверта – уміння відрізняти зрозуміле від незрозумілого» [1].

Говорячи про соціокультурні наслідки від оволодіння математичними знаннями, відомі російські дидакти-математики В. В. Фірсов та О. Л. Семенов спеціально звертають увагу на те, що у соціальному плані це, перш за все – «істотні комунікативні навички точного вираження думки, визначення і міркування, уміння критично сприймати судження, формулювати, доводити і спростовувати … Елементом соціалізації дитини є і світоглядний аспект, зв'язаний з усвідомленням ролі і місця математики в людській культурі. … Підкреслимо, що навчання математиці не просто сприяє розвитку певних особистісних якостей … – багато з них неможливо сформувати і розвинути поза навчанням математики» [8].

Підтримуючи позиції цих авторитетних фахівців, відомий методист-математик І. Ф. Шаригін пропонує дещо інший і не менш значущий ракурс міркувань: «Ідея доведення, на якій заснована вся математична наука і математична культура, – одна із самих моральних і демократичних ідей. Математично культурними людьми, що розуміють, що таке доведення, неможливо маніпулювати. Математика і влада – дві речі несумісні, але розумні володарі у важкі моменти нерідко вдавалися до допомоги математиків для вирішення різноманітних проблем» [6, с. 6].

На жаль, вітчизняні дидакти і методисти виявляють суттєво більшу скромність в оцінках суспільного значення математики та важливості впливу математичної культури на розвиток національної економіки. В результаті дуже швидко відбувається втрата накопичених попередніми поколіннями математичних набутків і культурних традицій. І якщо університети залишаться пасивними спостерігачами, то процес отримає реальну можливість набути незворотного характеру.

У зв’язку з цим варто відзначити, що університети, як освітньо-культурні центри регіонів, мають достатній науковий і методичний потенціал, який може активно впливати на студентську молодь, вчителів та учнів загальноосвітніх шкіл. В першу чергу, університет має визначати регіональну освітньо-культурну політику, в тому числі опікуватися питаннями розвитку математичної культури і математичної освіти молоді, оскільки ці чинники є визначальними культурними й економічними показниками розвиненості суспільства, його технологічної спроможності, його європейського вибору. Зокрема, до “сфери зацікавленості” і потенційної впливовості університетів в цьому плані можна відносити наступні напрями діяльності.

1. Наявний науково-методичний потенціал університетів надає реальні можливості для послідовного і систематичного впливу на свідомість студентської молоді, вчителів та учнів через систему різноманітних математичних заходів, включаючи заходи суто пропагандистського чи рекламного характеру.

Серед подібних заходів, що організуються в освітніх закладах регіонів під науковим і ідейним патронатом університетів, можуть бути випробувані часом математичні школи, олімпіади і т.д. Через них університети отримують й власні дивіденди – можливість відстежувати найбільш підготовлену (і талановиту) частину учнівської молоді і орієнтувати її на здобуття тих спеціальностей, які вимагають гарної математичної підготовки (наприклад, прикладна лінгвістика, комп’ютерні науки тощо).

2. Постійна, послідовна, цілеспрямована робота з популяризації прикладних математичних знань, зокрема в сфері інформаційних технологій, які зараз приваблюють певну частину молоді. Для цього є можливість використовувати різні джерела: від засобів масової інформації до спеціальних інформаційних дайджестів, зорієнтованих на молодіжну і вчительську аудиторію.

3. Виняткові наукові можливості університетів дозволяють готувати до видання математичні посібники для самоосвіти, позакласної роботи і т.п. На жаль зараз цей напрям діяльності в Україні практично занедбаний, оскільки центральні видавництва втратили авторські і редакторські кадри, здатні виконувати підготовку видань математичного профілю для масового споживача, який не має спеціальної підготовки.

4. Зосереджений в університетах методичний потенціал відкриває можливості для визначення напрямів тематично спрямованої математичної перепідготовки вчительських кадрів (в тандемі із закладами післядипломної освіти), зокрема тих, що працюють в початковій школі.

5. Формування освітньої стратегії регіону, яка б визначала соціокультурні пріоритети та місце математичної складової в освіті, її регіональну орієнтацію на забезпечення потреби в математично обізнаних працівниках з достатньо розвиненим рівнем математичної культури.

6. Участь у визначенні державної освітньої політики з урахуванням чинників, що сприяють розвитку математичної культури в регіоні, позитивному ставленню учнівської молоді і вчителів до національної математичної спадщини і математичних традицій.

Література

1. Губайловский В., Костинский А. Математика для гуманитариев: Беседа с О. Митиной и В. Успенским // Радио «Свобода». – 2004. – 22 сент. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.svoboda.org/programs/edu/2004/edu.092204.asp.
2. Лодатко Є. О. Математична культура як феномен сучасного інформаційного суспільства // Рідна школа. – 2004. – № 9 (896). – С. 24-26.
   
3. Наскільки важлива проблема ідентичності? (Матеріали бесіди Катерини Маркечко) // ДИАЛОГ.ua [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://dialogs.org.ua/ru/dialog/opinion/2/51.
   
4. Пруель Н. А. О накоплении образования // Философия образования. Сборник материалов конференции. Серия “Symposium”. Вып. 23. – СПб.: Санкт-Петербургское философское общество, 2002. – С. 165-170.
   
5. Холін Ю. В. Завтрашній українець: розумник чи неук? Пріоритети реформування середньої освіти // Научно-популярный журнал UNIVERSITATES [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://universitates.univer.kharkov.ua/arhiv/2002_4/holin/holin.html.
   
6. Шарыгин И. Ф. О математическом образовании России (с эпиграфом, но пока без эпитафии) // Математическое образование: вчера, сегодня, завтра... – 14.07.2004. – Режим доступа: http://www.mccme.ru/edu/index.php?ikey=shar_mathedu.
   
7. European Report on the Quality of School Education. Sixteen Quality Indicators. (Report Based on the Work of the Working Committee on Quality Indicators. – Luxembourg: Office for Official Publications of the European Communities, 2001. – 82 p.
   
8. Firsov V., Semenov A. School Mathematics in Russia. // “National Presentations: Russia”, 10-th International Congress on Mathematical Education, Copenhagen, 2004. 

© Є. О. Лодатко, 2009.