ВХІД             Реєстрація

ПЕДАГОГІЧНІ ПЕРСОНАЛІЇ / Тхоржевський Дмитро Олександрович

Тхоржевський Дмитро Олександрович  (18.06.1930–10.01.2002 р.) – відомий вчений в галузі педагогіки і методики трудового навчання, дослідник проблем трудового навчання і професійної підготовки учнів у системі загальноосвітньої школи та професійно-технічної освіти.

Народився 18 червня 1930 г у м. Київ. Після арешту й розстрілу батька в 1937 р. управбуд викинув маленького Дмитра з квартири (в одній нижній сорочці та домашніх капцях) на жовтневу вулицю, а двері опечатав. Хлопчик зумів добратися до квартири Самоненко, де йому й надали притулок. Від переохолодження він дістав двосторонню пневмонію, застудив собі нирки. Все подальше життя хворів на нефрит і від його загострення в 16 років ледь не вмер.

В 1945 році Дмитро екстерном (і на «відмінно») закінчив сім класів і перед ним повстав нелегкий вибір: або привселюдно відректися від батька й продовжувати навчання, вступити до комсомолу навіть незважаючи на «злочинне» перебування на окупованій території під час війни. Але він від такого шляху відмовився.

Вчитися далі довелося у вечірній школі, яку він закінчив із золотою медаллю. Відтоді й до 1959 року Дмитро злочинно обманював «рідну владу» – він приховував, що батько був репресований і у всіх анкетах писав, що «батьки вмерли, коли я був маленьким».

Через це довелося розпрощатися з мріями про університет і про військово-морське училище, оскільки компетентні люди пояснили, що МГБ ретельно перевіряє дані всіх абітурієнтів цих престижних навчальних закладів, і він (як син репресованого) замість навчання може потрапити на Колиму.

Золотому медалістові довелося вступати туди, де був недобір студентів – до Київського політехнічного інституту на спеціальність «Технологія машинобудування, верстати й інструменти».

Хоча у Дмитра не лежала душу до чисто інженерної роботи, проте він був кращим студентом курсу. Завдяки цьому, послу закінчення інституту (1955) він зміг дістати призначення на викладацьку роботу – у технікум на Донбасі.

В 1959 р. батька Дмитра Олександровича реабілітували й молодий викладач зміг повернутися дов рідного Києва і вступити до аспірантури Педагогічного інституту.

В 1963 році він захистив кандидатську дисертацію, а в 1976-му – докторську. Ще в радянські часи був обраний членом-кореспондентом Академії педагогічних наук СРСР, а при створенні Академії педагогічних наук у незалежній Україні став одним з її батьків-засновників, дійсним членом.

Д. А. Тхоржевский у Київському національному педагогічному університеті ім. М.Драгоманова створив і багато десятиліть очолював кафедру методики трудового навчання й креслення, був головним редактором відповідного професійного журналу.

Учнями Дмитра Олександровича стали до десяти докторів наук, більше 50 кандидатів наук, тисячі студентів.

Ним написані десятки монографій, сотні статей. За підручниками Дмитра Олександровича вчилися й вчаться в педагогічних інститутах майбутні вчителі трудового виховання не тільки в Україні, але й у Росії, Молдові, Киргизстані. Серед них «Дидактика трудового навчання», «Методика трудового навчання», «Система виховання національної самосвідомості учнів загальноосвітньої школи», «Концепція трудового навчання у 12-літній загальноосвітній школі».

В останні роки життя академік Тхоржевский різко змінив основний напрямок своєї наукової праці. Він не закинув проблем трудового виховання в школі, залишався завідувачем кафедрою, але разом із цим у «вільний від основної роботи час» почав розробляти Концепцію виховання національної самосвідомості в середній школі. Він не заробив на цьому лаврів, дуже часто зіштовхувався з байдужістю, а то й прямою ворожістю.

Багато хто з його колег, які в радянські часи займалися «комуністичним вихованням учнів», а в незалежній Україні почали розробляти абсурдні теорії начебто «наукового націоналізму», сприйняли його роботи на ці теми як «вторгнення в чужу зону виняткових інтересів».

«Я б взагалі не робив цього, – зауважив в одній з розмов сам академік Тхоржевский, – якби цим займався хтось інший. Але цього ж не робить ніхто. Все, що існує, – чисто формальне. А це ж зараз найважливіше. Ніколи у нас не буде гідного життя, доки ми не навчимося любити й поважати власну державу. Так хочеться, щоб наша нація нарешті встала з колін!»

Він не встиг закінчити цю почату роботу, роботу, що вважав найважливішої в житті ...