ВХІД             Реєстрація

ПЕДАГОГІЧНІ ПЕРСОНАЛІЇ / Каптерев Петро Федорович

Каптерев Петро Федорович (07.07.1849 ст. стилю – 07.09.1922 нов. стилю) – видатний російський педагог другої половини XIX – початку XX сторіччя, який займався розробкою важливих питань дошкільної й шкільної педагогіки, сімейного виховання й педагогічної освіти, загальної й педагогічної психології, історії російської педагогіки, дошкільних установ.

Народився в родині сільського священика в селі Кленове Подільського повіту Московської губернії.

Закінчив семінарію й Московську духовну академію (1872), де захопився творами Дж. Локка, Г. Спенсера, познайомився із працями К. Д. Ушинского, М. І. Пирогова, а також П. Г. Редкіна, П. Д. Юркевич та інших російських педагогів.

Після закінченні академії рада Петербурзької духовної семінарії обрала П. Ф. Каптерева викладачем філософських вчень, потім йому довірили завідування недільною школою й обрали в члени розпорядницької ради правління семінарії.

П. Ф. Каптерев (як такий, що не прийняв чернецтво або сан священика) після закінчення обов'язкового шестирічного терміну служби в системі вищих і середніх духовних навчальних закладів, залишив семінарію й вирішив присвятити себе науці.

В 1874 році він публікує результати своїх наукових пошуків одразу в декількох петербурзьких журналах: «Народна школа» (№ 6, 7, 11, 12), «Навчання дітей дошкільного віку» (№ 8, 9), «Знання» (№ 10). Його інтереси стосувалися формування світогляду, змісту й методів навчання (зокрема, евристичної форми навчання в народній школі) розвитку розуму, характеру й волі дитини. Ці проблеми Петро Федорович буде досліджувати протягом всього свого життя й вони стануть стрижневими в його психолого-педагогічній творчості.

З кінця 1874 р. П. Ф. Каптерев протягом двох років у популярному серед учителів журналі «Народна школа» публікує глави з книги «Педагогічна психологія для народних учителів, виховательок і виховательок», а в 1876 р. видає її цілком у вигляді додатка до журналу. В 1877 р. книга вийшла окремим виданням і разом з нею в науковий обіг увійшло поняття «педагогічна психологія».

В своїй «Педагогічній психології ...» Каптерев спробував психологічно обґрунтувати процес навчання й виховання, дати вчителям не рецептурну допомогу з педагогіки, а наукові знання про психічні явища, що лежать в основі педагогічної діяльності. В історії вітчизняної психології й педагогіки це була перша завершена праця подібного роду.

За рекомендацією П. Г. Редкіна, який очолював Педагогічне товариство, Петро Федорович був прийнятий у члени Педагогічного товариства, а потім увійшов до ради Петербурзького Фребелівського товариства, при якому діяли приватні педагогічні курси з підготовки виховательок дитячих садів.

На цих курсах з осені 1874 р. Каптерев, – паралельно з роботою в духовній семінарії, – читав лекції з психології, історії педагогіки, вів практичні заняття. Під його керівництвом слухачки вчилися спостерігати за дітьми в дитячому саду й аналізувати результати своєї роботи.
Наукова й викладацька діяльність Каптерева на курсах Фребелівского товариства тривала майже чверть століття (до 1898). За ці роки він багато зробив для розвитку теорії й практики дошкільного виховання в Росії.

У своїх статтях і публічних лекціях для членів Товариства П. Ф. Каптерев не тільки глибоко й різнобічно висвітлював питання виховання дітей до школи, але й пропонував нові підходи до вирішення проблем дошкільного виховання, зокрема дитячих ігор та їх ролі в розвитку розуму й особистості дитини.

Після уходу з духовної семінарії (1878) Каптерев був прийнятий на службу до відомства установ імператриці Марії (так зване Маріїнське відомство) і шість років викладав педагогіку на педагогічних курсах при петербурзьких жіночих гімназіях. За вільним наймом (за сумісництвом) Каптерев викладав логіку й психологію в Олександрівському ліцеї (1882-1885).

У першій половині 1883 р. вийшло перероблене видання «Педагогічної психології», яке критика оцінила як нову працю, а не перевидання колишньої. Реакційний щотижневик «Громадянин» назвав її «божевільною педагогікою» за те, що в ній давалося матеріалістичне пояснення походження людської свідомості й відкидалася вродженість ідей (про бога, про християнську моральність й ін.) .

Внаслідок доносу до цензури (на зміст літографованих лекцій з логіки та психології, випущених слухачками педагогічних курсів) Каптерева звинуватили у матеріалізмі, безбожництві, підриві християнської моральності, порушенні уставу педагогічних курсів і з осені 1884 року відсторонили від викладання.

Маріїнське відомство, однак, дозволило прийняти його на службу помічником старшого чиновника Першої експедиції, де було зосереджене керування й інспектування жіночих навчальних закладів. Тут він з підвищеннями по службі (ст. чиновник (1900-1909), чиновник з особливих доручень (1909-1912), голова учбового комітету (1912-1917)) прослужив майже 32 роки, до скасування відомства в березні 1917 р.

Служба у відомстві давала П. Ф. Каптереву постійний заробіток, а також можливість присвячувати свій вільний час науково-педагогічній, викладацькій й суспільно-педагогічній діяльності.

У цей період він стає організатором й учасником багатьох об'єднань психологів, педагогів і лікарів при Педагогічному музеї військово-навчальних закладів у Петербурзі, бере активну участь у підготовці й проведенні з'їздів: із сімейного виховання, педагогічної психології, експериментальної психології, народної освіти.

В 1912 році Каптереву «як виняток із Закону й не в приклад іншим» було присвоєне вчене звання професора по словесно-історичному відділенню Академії наук Росії, а в 1915 році міністр народної освіти П. М. Ігнат’єв доручив йому очолити «мозковий центр» з підготовки реформи освіти.

Після Лютневої революції Петро Федорович Каптерев виступив з різким осудом «системи повного поневолювання особистості царатом».

Свою програму демократичного відновлення школи, систему громадянського виховання, побудовану на розвитку критичного мислення, він виклав у статті «Нова школа в новій Росії».
Демократизацію шкільної справи Каптерев уявляв собі, насамперед у світлі реалізації принципів автономного педагогічного процесу, самоврядування школи й незалежності вчителів у питаннях виховання й навчання.

Революцію П. Ф. Каптерев сприйняв, насамперед, як прогресивний педагог, крізь призму своїх демократичних філософських і педагогічних поглядів. Злам старої школи й руйнування всієї шкільної системи, розпочате більшовиками, Каптерев намагався витлумачити з позиції Льва Толстого, начебто саме його ідеї підготували ґрунт для цього. Каптерев не зрозумів всієї глибини революційних перетворень у Росії, йому здавалося, що руйнівні зміни в шкільній справі переважають над твірними.

Проаналізувати відношення П. Ф. Каптерева до основних реформ радянської школи дає можливість його стаття «Єдина загальна школа», де він демонструє схвальне відношення до принципів організації єдиної школи, однак зауважує, що поряд із правильними початками недостатньо представлені принципи диференціювання загальної освіти за видами обдарованості й покликання юнацтва.

Восени 1918 р. Каптерев переїжджає до Воронезької губернії й відразу ж включається в роботу повітового відділу народної освіти, зайнятого в той час втіленням у життя «Положення про єдину трудову школу РРФСР».

П. Ф. Каптерева, – якому йшов уже 70-й рік, – прийняли на посаду роз'їзного інструктора УВНО з питань трудового навчання. Незважаючи на вік, він з кінця жовтня й до кінця грудня 1918 р. енергійно допомагав УВНО в реорганізації шкіл на нових основах, клопотав про відкриття місцевого педагогічного музею, виступав з лекціями перед учителями й батьками. Із січня 1919 р. він приступив до роботи відразу в трьох навчальних закладах Острогожска (у вчительській семінарії, в 1-й й 2-й середніх школах), а незабаром прийняв завідування вчительською семінарією, перетвореною згодом у трирічні педагогічні курси. ГубВНО, добре знаючи Каптерева як талановитого організатора, доручив йому організувати перший воронезький педагогічний технікум.

В 1921 р. Каптерев отримав запрошення з Воронезького державного університету (ВДУ) стати професором на факультеті суспільних наук. Одночасно Воронезький інститут народної освіти (ІНО) обирає його професором шкільного й дошкільного відділень.

У цьому ж році П. Ф. Каптерев публікує свою останню статтю «Педагогіка й політика», у якій червоною ниткою проходить заклик (до влади) «у жодному разі не перетворювати вчителів й учнів у розмінну монету в політичній грі, а школу – у механізм здійснення ідеологічної диктатури, ... педагогічний процес має бути автономним, тобто вільним від будь-яких впливів ззовні».

Цієї статті Петру Федоровичу радянська влада не могла простити. До 80-х років минулого століття його роботи не перевидавалися, про його педагогічні ідеї якщо й писали, то начебто крізь зуби, не забуваючи підкреслювати, що він виражав «добре знайомі, типові для буржуазної педагогіки антинаукові теорії аполітичності виховання».

Помер П. Ф. Каптерев у 1922 році від запалення легенів.

При підготовці матеріалу використовувалися статті:
1. Богуславский М., Сумнительный К. Основоположник российской педагогической науки // Педсовет.org [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://pedsovet.org/component/option,com_mtree/task,viewlink/link_id,2857/Itemid,118/ [Дата обращения: 04.09.2009].
2. Педагогическая деятельность и взгляды П. Каптерева // БИОГРАФИИ ПИСАТЕЛЕЙ [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://582.webww.net.ru/kapterev3.shtml [Дата обращения: 04.09.2009].