ВХІД             Реєстрація

ПЕДАГОГІЧНІ ВИДАННЯ / е-журнал «Педагогічна наука: історія, теорія, практика, тенденції розвитку» / Поточні номери журналу та їх автори / Випуск №4 [2010] / М. О. Холодна. Професіональні ілюзії як наслідок спрощених уявлень про людський інтелект

УДК 159.92

М. О. Холодна

ПРОФЕСІОНАЛЬНІ ІЛЮЗІЇ ЯК НАСЛІДОК СПРОЩЕНИХ УЯВЛЕНЬ ПРО ЛЮДСЬКИЙ ІНТЕЛЕКТ

Від редакції. Публікація українського перекладу статті здійснюється з люб’язного дозволу автора. Вперше з викладеними в ній міркуваннями в контексті дискусії стосовно тестів інтелекту читачі мали змогу ознайомитися за російськомовним джерелом «ПCИХОЛОГИЯ: Журнал Высшей школы экономики» (2004. – Т. 1. – № 4. – С. 38-44), а також на сайті журналу: http://new.hse.ru/sites/psychology_magazine/rus/v1_n4.html.

Анотація. Розглядаються найбільш відомі уявлення про інтелект та підходи до психометричного тестування інтелектуального ресурсу й креативності особистості.
Ключові слова: інтелект, креативність особистості, тестування, IQ, професійні ілюзії.

Аннотация. Рассматриваются наиболее известные представления об интеллекте и подходы к психометрическому тестированию интеллектуального ресурса и креативности личности.
Ключевые слова: интеллект, креативность личности, тестирование, IQ, профессиональные иллюзии.

Abstract. The most known presentations are considered about intellect and approaches to psychometric testing the intellectual resource and creative personalities.
Keywords: intellect, creative personalities, testing, IQ, professional illusions.

Насамперед хотілося б відзначити ту втішну обставину, що питання, пов'язані зі статусом психометричних тестів інтелекту й креативності, критеріями їхньої надійності й валідності, межами застосування, а також соціально-політичними й етичними аспектами процедури тестування, нарешті стали предметом публічного обговорення.

Слід зазначити одну істотну, на мій погляд, деталь, що стосується будь-яких дискусій, тим більше з експлікацією альтернативних точок зору: позиція автора, як правило, визначається не тільки деякою науковою аргументацією, але й особистою системою вірувань щодо предмета обговорення. Це легко помітити зі змісту ... [низки] статей.

Одні автори вірять у те, що психометричний тест – це об'єктивний засіб оцінки наявного в людини інтелектуального ресурсу; рівень інтелекту (конкретне число у вигляді IQ) – це стабільний показник індивідуальних інтелектуальних можливостей, оскільки інтелект детермінований головним чином генетичними факторами; досить одноразового вимірювання, щоб точно пророкувати (прогнозувати) цілий спектр майбутньої життєдіяльності даної людини (починаючи з міри успіху в обраній професії й закінчуючи ризиком розлучення) і т.п. Інші вірять у те, що психометричний текст (або інтелектуальна шкала) – це звичайний вимірювальний інструмент, здатний зафіксувати лише незначну частину інтелектуальних ресурсів людини у вигляді окремого симптому (міри певного запасу знань і сформованості певних когнітивних функцій); оскільки інтелект, будучи складною системою різнотипних здібностей, розвивається в ході життя й на його розвиток впливає безліч факторів (у тому числі випадкового характеру), отже довгостроковий прогноз інтелектуальних досягнень людини неможливий і т.п.

Безумовно, на обрану позицію впливає й індивідуальний пізнавальний стиль фахівця-психолога: для людей з конструктивно-технічним складом розуму більш близьким є набір таких інтелектуальних дій, як вимірювання і вплив на те, що відбувається, проектування життя людей, виправлення їх «недоліків». Навпаки, для людей з узагальнювальним, рефлексивним стилем здебільш типовими виявляються критичне ставлення до ідеї вичерпного інструментального опису інтелектуальних можливостей людини, схильність аналізувати й пояснювати причини індивідуальної поведінки в контексті впливу множини факторів з урахуванням динаміки розвитку суб'єкта, приймати до уваги потужний і непередбачуваний у своїх проявах адаптаційний потенціал психіки.

Ця трохи тривала преамбула необхідна для читачів, котрі мають розуміти, що деяка категоричність суджень, очевидна вибірковість у доборі фактів і навіть елементи агресії стосовно опонента – це значною мірою є наслідком «конфлікту стилів», що природно на початковій стадії наукової дискусії, але, звичайно, є неприйнятним як її основа в наступних обговореннях.

На мій погляд, ні перша позиція, у рамках якої беззастережно стверджується висока прогностична валідність тестів інтелекту і їх безумовна пророча сила щодо успіху в навчанні, професійній діяльності, досягненні соціального статусу, а також визнається наявність об'єктивних підстав для селекції людей (дітей і дорослих) за показниками IQ …, ні друга позиція, відповідно до якої застосування психометричних тестів варто обмежити або повністю від них відмовитися в силу якихось гуманістичних міркувань (ця позиція в одній зі  статей названа «романтичною», а в іншій – «огульним критиканством»), на сучасному рівні розвитку психологічних знань рівною мірою неприйнятні. Цікавим щодо цього є контраст із проективними особистісними методиками: стосовно них позиція «огульної критики» цілком допускається. Наприклад, А. Г. Шмельов вельми скептично ставиться до спроб «... зрозуміти природу й змістовний смисл внутрішнього конфлікту за колірними перевагами у тестику Люшера, придатного... лише для грубої оцінки фону настрою ... ». З чим я повністю згодна.

Передусім поговоримо про «величезну» пророчу силу тестів інтелекту. Коефіцієнт кореляції між IQ й успіхами в навчанні, який у середньому дорівнює 0,50, не може розглядатися як пояснювальний і тим більше прогностичний фактор. По-перше, його практичне значення досить незначне, оскільки величина коефіцієнта свідчить усього лише про те, що 25% загальної варіації успішності в навчанні (r²=0,502=0,25=25%) співвідноситься з мінливістю IQ, відповідно інші 75% варіації навчальних успіхів пов'язані з якими-небудь іншими факторами; по-друге, у різних навчальних вибірках величина коефіцієнта кореляції варіюється в діапазоні від 0,30 до 0,70; по-третє, його величина різко знижується до старших класів школи й до старших курсів університету, а також в умовах інноваційних форм навчання; по-четверте, кореляційна залежність за вибіркою в принципі неприпустима до прогнозу навчальних успіхів окремого індивідуума; по-п'яте, динаміка інтелектуального розвитку в шкільному віці вкрай специфічна (наприклад, досить типовими є випадки, коли «обдаровані» з погляду вихідного рівня інтелекту діти перетворювалися в ході навчання в «звичайних», а «звичайні» – в «обдарованих»). Хочу спеціально підкреслити: гострота проблеми психометричних тестів виявляє себе в першу чергу в сфері роботи з дошкільниками, школярами й студентами, оскільки саме на цьому найменш захищеному контингенті розквітає «дурними кольорами» практика селекції в різноманітних формах.

Що ж стосується зв'язку IQ з успіхами в роботі, то величина коефіцієнта кореляції в цьому випадку звичайно становить близько 0,30, що з погляду математичної статистики є мізерно малою величиною, котра пояснює 9% дисперсії професійного успіху. Результати, отримані при обстеженні військовослужбовців США (r близько 0,65) і наведені в статті Д. В. Ушакова, я, безумовно, не ставлю під сумнів. При цьому, однак, потрібно враховувати той факт, що високі кореляції між змінними зазвичай спостерігаються саме у вибірках з низькими значеннями рівня інтелекту.

Здавалося б, досить переконливими є дослідження пророчої валідності Тестової батареї загальних здібностей (GATB) Служби працевлаштування США: кореляції між IQ й успіхами в професіях різного рівня складності становлять від 0,40 до 0,58. Однак ці коефіцієнти кореляції пояснюють усього лише від 16 до 36% варіації успішності в тій або іншій професійній діяльності. Крім того, зауважимо, що це не проспективні, а констатувальні дослідження. Дійсно, який висновок можна зробити з того факту, що у двірника наявний IQ=85, а в університетського професора або адвоката IQ=119? Висновок про високу пророчу силу IQ або висновок про вплив на величину IQ способу життя й освітнього статусу? Я вважаю, що більш доречною є остання інтерпретація.

Результати досліджень Е. Рое, проведених в 1950-х рр. минулого сторіччя, – це теж факт, однак на його підставі нічого не можна сказати про високу прогностичну силу психометричних тестів. Адже зрозуміло, що відомі західні вчені, які багаторазово проходили через сито тестування й у школі, і в університеті, і при відборі на роботу, можливо, вивчили тестові завдання напам'ять (або їх інтенсивне інтелектуальне життя сформувало в них навички, що допомагають складати візерунки з кубиків і давати визначення життєвим і науковим поняттям), звідси настільки приголомшливо високі результати виконання тестів інтелекту.

Є, однак, й інші, альтернативні дані: у «експертів» (осіб з високим рівнем інтелектуальної компетентності, які домоглися реальних успіхів у тій чи іншій предметній галузі діяльності, – пожежників, гравців на перегонах, медиків, учених) IQ, як правило, становить близько 116 одиниць (так званий «поріг інтелекту», за У. Шнайдером). Аналогічні дані наведені в статті Д. В. Ушакова: середній інтелект американців, зайнятих висококваліфікованою працею (адвокатів, учених, лікарів і т.д.), оцінюється всього в 114 балів.

Отже, прогностичність психометричних тестів не настільки висока, щоб упевнено робити довгостроковий прогноз стосовно інтелектуальних можливостей конкретного суб'єкта. По-перше, тому, що наявність кореляційної залежності будь-якого рівня значимості не дозволяє робити однозначні висновки в режимі причинно-наслідкових залежностей. Наприклад, зафіксовані в більшості західних досліджень позитивні кореляції IQ із соціальним статусом і матеріальним статком людини нічого в принципі не говорять про те, яка змінна – це причина, а яка – наслідок (до речі, в російській вибірці зв'язок рівня інтелекту з соціальним статусом відсутній, більше того, в сучасному російському варіанті так званої ринкової економіки ми часто зіштовхуємося – хоча й не в термінах кореляцій – з негативною залежністю рівня інтелекту і доходів людини).

Безумовно, найбільш серйозне з обговорюваних питань, – це питання конструктної валідності психометричних тестів інтелекту. На мій погляд, ця форма валідности існуючих тестів інтелекту є незадовільною завдяки ряду причин: по-перше, ми на даний момент часу не маємо об'єктивних знань про природу інтелекту (ширше – природу індивідуальних інтелектуальних ресурсів і динаміку їх становлення); по-друге, вимірювані тестами інтелекту властивості не мають прямого відношення до механізмів, що лежать в основі реальних інтелектуальних досягнень (тобто проявів інтелектуальної компетентності в різних предметних областях); по-третє, у тестах ігноруються інтереси й цінності суб'єкта, поза якими безглуздо оцінювати реальний інтелектуальний потенціал людини; по-четверте, традиційний психометричний тест (інтелектуальна шкала) не враховує спеціалізації індивідуальних здібностей (не дивно, що в дослідженні Ф. Берона у письменників за Терменівским тестом понятійного інтелекту зафіксовані дуже високі показники, що перевищують 140 балів; у той же час цікаво було б подивитися, який IQ вони б продемонстрували при пред'явленні тесту Равена, невербальної шкали Векслера або «математичних субтестів» зі шкали Амтхауера).

Якщо визнати, що у виконанні тестів інтелекту беруть участь не ті механізми, що в реальній інтелектуальній діяльності, то кореляція IQ з успіхами в роботі, за словами Д. В. Ушакова, «виглядає чудом». Це правильно. З якими тільки дивами ми не стикаємося при застосуванні кореляційного аналізу! Наприклад, IQ корелює з довжиною гомілки, кольорами радужки очей, при цьому той же IQ не корелює з творчими здібностями, схильністю до дослідницької поведінки й успіхом у лідерстві. Приклади таких «дивин» можна було б продовжити.

Є ще один підводний камінь, об який може розбитися уявлення про конструктну валідність того чи іншого традиційного тесту інтелекту, а саме – склад розуму його творця. Я цілком згодна з думкою А. Н. Поддьякова, що загальновідомі інтелектуальні шкали відбивають ціннісні орієнтації й особисті переваги розробників, які стрижневими в інтелекті вважали здатності до математики. Але чи не означає це, що коли б виявися серед укладачів тестів люди з іншими світоглядними установками, ми б зараз мали інші тести? Виконуючи тести на інтелект, ми б зараз відшукували закономірності не в математичних або «філологічних», а в біологічних рядах і т.д. Тоді серед тих, хто одержує найвищі бали за рівень інтелекту, за словами А. Н. Поддьякова, виявилися б зовсім інші люди! А країни, де тестові оцінки широко використаються для відбору на різні посади, можливо, мали б іншу інтелектуальну еліту.

Разюче! У третьому тисячолітті, коли у філософії, математиці, фізиці, біології радикально змінилися уявлення про причини поведінки складних систем в напрямку відмови від детерміністських установок, у сучасній психології продовжує домінувати до розчулення наївне уявлення про пряму детермінацію з боку IQ всіх аспектів не тільки інтелектуального, але й соціального, і побутового життя людини. І це мало б бути смішним, якби не було так сумно!

Е. Лоренц, який займався нелінійним моделюванням погоди, в 1963 р. виявив неможливість її довгострокових прогнозів. Е. Лоренц помітив, що навіть незначні помилки при вимірюванні параметрів поточного стану погодних умов можуть привести до абсолютно неправильних пророкувань стану погоди в майбутньому. Ідея про принципову залежність стану й поведінки системи від початкових умов лягла в основу математичної теорії хаосу. Нам, психологам, давно б настав час засвоїти той очевидний факт, що людська психіка (у тому числі інтелект), будучи дуже складною системою, включає хаос як органічну складову своєї організації, тобто має властивість непередбачуваності. У присутності фактору хаосу ми за означенням не в змозі зробити яке-небудь надійне пророкування. Коли ми вимірюємо інтелект за допомогою, наприклад, шкали Векслера або тесту Равена, то, природно, не маємо вичерпної інформації про всі початкові характеристики інтелекту індивідуума. Більше того, ми не маємо навіть найменшого уявлення про можливу динаміку розвитку інтелекту під впливом цілого комплексу факторів, включаючи фактор випадкової події. Тоді чому ж з таким апломбом ми говоримо про «величезну» передбачувану силу психометричних тестів? Це ж парадигма минулого століття! Пояснити дана оману можна, як мінімум, двома причинами: низкою професійною (у тому числі загальнонауковою) підготовкою практикуючих психологів (звідси – професійна безвідповідальність у роботі з людьми) і бажанням заробляти гроші, спекулюючи на довірі людей до психологічної науки.

Фахівці в галузі психодіагностики, природно, розуміють, що існують обмеження в застосуванні тестів й особливо в сфері інтерпретації їхніх результатів. Не можна не погодитися з думкою Д. В. Ушакова про те, що зв'язок розумових здібностей з успіхом у житті є не простим і не лінійним. Справедливо відзначається, що процедура тестування має проводитися в комплексі з іншими методиками, зокрема з використанням експертних оцінок. Украй суттєвим є положення про необхідність розробки тестів інтелекту нового покоління, які фіксують не тільки зріз інтелектуальної системи, але й історію її розвитку.

З огляду на все вищесказане, я дозволю собі зробити наступний висновок: на основі показників психометричних тестів інтелекту (так само як й інших психологічних методик) не можна ставити діагноз і робити прогноз інтелектуальних можливостей індивідуума. З цього висновку, однак, зовсім не випливає умовивід щодо неприпустимості використання тестів інтелекту. Застосовувати їх можна й потрібно. Коли, як, у якому контексті й при яких умовах – про це сказано в моїй статті.

Тепер, власне, про головне – про соціально-етичні аспекти застосування психометричних тестів інтелекту (і тестів креативності). Навіть якщо і буде створений такий розділ психодіагностики, як праксеологія тестування (Д. В. Ушаков), то залишиться відкритим питання про сферу компетенції психометричного інструментарію. Відчуйте різницю в твердженнях: «тести застосовувати можна й потрібно, але на основі індивідуального показника – низького або високого – не можна ставити діагноз і робити прогноз індивідуальних інтелектуальних можливостей» – «тести варто застосовувати буквально скрізь, у всіх галузях практики як первинний дешевий і формалізований фільтр, покликаний захищати суспільство від некомпетентних і неповноцінних осіб».

Мені відомий тільки один випадок, коли група російських психологів в 90-і рр. спробувала за допомогою психологічних методик (можливо, і психометричних тестів) відібрати найбільш гідних політичних діячів, здатних очолити нові демократичні структури влади. Відібрали. З відомим усім результатом ...

Тому не потрібно будувати ілюзій: психологи ніколи не зможуть контролювати владу. Навпаки, влада, використовуючи психологів, починає найактивнішим чином контролювати на свою користь стан думок населення: намагаючись запровадити психологічно обґрунтовані «національну систему тестування» для абітурієнтів, Єдиний державний іспит для випускників шкіл з наступною диференційованою оплатою навчання у вузі залежно від кількості отриманих балів (фактично, соціально-економічного статусу родини випускника), рекомендації з відбору шести-семирічних дітей у перші класи «елітних» шкіл, виявлення «обдарованих» дітей і підлітків, винесення вироку дітям із затримкою  пізнавального розвитку (горезвісний ярлик ЗПР) і т.п.

Тест зараз – це справжня зброя, котру влада передала до рук готовим її обслуговувати психологам для вирішення своїх власних завдань. Звичайно, у нинішній ситуації відповідь на найгостріше, за визначенням А. Г. Шмельова, питання про те, чи повинне тестування проводитися завжди в інтересах самого випробуваного, звучить однозначно: ні, не повинне! Бо зараз усе в країні повинно робитися – і робиться! – в інтересах владної еліти.

Як професіонал, я не можу розділити такі переконання моїх колег, що займають «прогресистську» позицію, як: спільне навчання людей з різними рівнями здібностей знижує мотивацію й найбільш блискучих, і відстаючих (виходить, дітей із синдромом затримки в пізнавальному розвитку й «обдарованих» дітей потрібно навчати роздільно); позитивні результати тестування мають меншу цінність, меншу пророчу силу, ніж негативні результати (отже, низький IQ – це вирок, який не має сенсу заперечувати); об'єктивна інформація про здібності засмутить більшу частину людей, оскільки за означенням у половини людей здібності нижче середніх (відповідно, смиренність є ключем до прийняття результатів психологічного тестування) і т.п.

У свою чергу, я цілком згодна із критикою Д. Б. Богоявленською тестів креативності, оскільки ситуація у цій галузі багато в чому аналогічна положенню справ в галузі тестів інтелекту. Я розділяю її думку про те, що якби раптом мрія всіх психологів здійснилася й ми змогли б діагностувати інтелект як такий, то й тоді нам би довелося шукати відповідь на питання, як дана людина може його ефективно застосовувати у своїй діяльності, і знову виходити за межі «ідеально об'єктивного» показника IQ.

Найважливішим культурним досягненням людства є формулювання широко відомого принципу: «Всі люди за фактом народження мають рівні права». На завершення мені б хотілося переформулювати – у контексті … дискусії – це твердження: «Всі люди за фактом народження мають рівні права, у тому числі право бути розумним – незалежно від кольору шкіри, стану здоров'я, величини IQ, рівня тривожності й міри товариськості».

© М. О. Холодна, 2011.

Вперше опубліковано:
Холодная М. А. Профессиональные иллюзии как следствие упрощенных представлений о человеческом интеллекте / Марина Александровна Холодная // ПСИХОЛОГИЯ. Журнал Высшей школы экономики. – 2004. – T. 1. – № 4. – C. 38-44 // Сайт журнала [Электронный ресурс] . – Режим доступа: http://www.hse.ru/org/hse/magpsy/listalphabet.