Портал сучасних педагогічних ресурсів

http://www.intellect-invest.org.ua

УДК 378.1

Т. Ю. Андріяко [http://www.intellect-invest.org.ua/pedagog_editions_e-magazine_pedagogical_science_autors_andrijako_tj/]

ПЕДАГОГІЧНА СУТНІСТЬ І СТРУКТУРА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ФАХІВЦЯ

Анотація. У статті розглянуто проблему визначення сутності конкурентоспроможності фахівця, її функціональної структури та основного змісту структурних елементів.
Ключові слова: конкурентоспроможність, фахівець, структура, компоненти, потреби.

Аннотация: В статье рассматривается проблема определения сущности конкурентоспособности специалиста, ее функциональной структуры и основного содержания структурных элементов.
Ключевые слова: конкурентоспособность, специалист, структура, компоненты, потребности.

Abstract. The article considers the problem of defining the essential points of a specialist’s competitiveness, its functional structure and the body of structural elements.
Keywords: competitiveness, specialist, structure, components, needs.

Формування конкурентоспроможності майбутнього спеціаліста тісно пов’язано із педагогічними проблемами пошуку технологій, умов, механізмів цього процесу, який спрямований на розвиток особистісних якостей, реалізацію потенціалу і здібностей людини. Національна доктрина розвитку освіти України [1] наголошує на необхідності забезпечення підготовки кваліфікованих кадрів, конкурентоспроможних на ринку праці. Разом з тим у наукових дослідженнях ринок праці розглядається переважно як економічна категорія.

З цього приводу досить слушною є думка академіка-секретаря НАПН України Н. Г. Ничкало про те, що ринок праці доцільно розглядати перед усім як педагогічну категорію. Динаміка змін на ринку праці впливає на розвиток системи освіти, на її модернізацію й, відповідно, на якість підготовки виробничого персоналу. Ринок праці як дефініція має бути «олюдненою», вона потребує розгляду її сутності в тісному зв’язку з людиною, розвитком її творчого потенціалу, її вихованням і навчанням, її трудовою діяльністю, неперервною освітою впродовж життя [9].

Останнім часом у вітчизняній педагогічній науці спостерігається тенденція до зростання кількості наукових праць у пошуках різноманітних підходів, механізмів, аспектів конкурентоспроможності у сфері освіти, в тому числі і випускників навчальних закладів на ринку праці. Але ці дослідження пов’язані, як правило, з окремими напрямами підготовки фахівців і присвячені питанням формування професійної компетентності (М. В. Вачевський, Л. М. Дибкова, Л. Г. Карпова, Г. О. Копил, В. А. Костенко, В. А. Петрук, Н. В. Уйсімбаєва та ін.), навчально-пізнавальної діяльності (Г. І. Костишина, С. М. Кустовський, О. М. Серняк та ін.), професійної підготовки (А. Г. Андрощук, Л. Влодарська-Зола, О. І. Куліш, О. М. Лапузіна, О. І. Москалюк, Е. Нероба, О. В. Шупта, Л. Б. Щербатюк та ін.), готовності до професійної діяльності (О. В. Бойко, О. П. Демченко, С. О. Доценко, Л. А. Гончаренко, В. В. Іванова, М. В. Карченкова, О. А. Макаренко, В. І. Пліско, Г. О. Савченко, Т. В. Шестакова та ін.), адаптації до професійної діяльності (Я. В. Абсалямова, С. О. Гура, Л. В. Зданевич, Т. А. Кухарчук, І. І. Облєс, С. М. Хатунцева, В. О. Цибулько, Н. П. Шапошнікова та ін.).

Аналіз результатів наукових досліджень свідчить про те, що поняття професіоналізму вітчизняною педагогікою розроблено набагато детальніше, ніж поняття конкурентоспроможності. Крім того, у переважній кількості наукових досліджень не взято до уваги основну вимогу сучасності – задоволення потреб споживачів, як головного критерію якості освітньої діяльності.

Актуальність формування конкурентоспроможності фахівця полягає в тому, що ринок праці, який знаходиться у стані динамічного розвитку, і «ринок особистостей» висовують до спеціалістів високі вимоги. Все більшої ваги набувають такі якості як соціальна відповідальність, адекватне сприйняття і мобільне реагування на нові фактори, самостійність і оперативність у прийнятті рішень, готовність до демократичного спілкування, до соціально активних дій, здатність швидко адаптуватись до нових умов та інші якості, що визначають конкурентоспроможність особистості.

У зв’язку з цим ще більш актуальною стає задача визначення її сутності конкурентоспроможності фахівця та її складових елементів, які мають становити базу педагогічного процесу формування згаданої якості у майбутнього фахівця – випускника вищого навчального закладу.

Метою даної статті є визначення педагогічної сутності конкурентоспроможності фахівця, її функціональної структури та основного змісту структурних елементів.

Загальновизнано, що основними теоретико-методологічними підходами до вивчення конкурентоспроможності фахівця виступають економічні дослідження про конкуренцію на ринку праці, а також теорії з питань конкурентоспроможності товарів і послуг. Існує декілька основних підходів до визначення сутності конкурентоспроможності фахівця.

Один з найпоширеніших підходів ґрунтується на поняттях конкурентоспроможності товару або послуги. Конкурентоспроможність товару або послуги визначається як їх перевага у порівнянні з іншим товаром (аналогічним або замінником) при вирішенні покупцем його проблем [2]. Якщо такій підхід застосувати по відношенню до фахівця, то його конкурентоспроможність слід розглядати як відносну і узагальнену характеристику, що відображає певні вигідні відмінності від іншого фахівця-конкурента за ступенем задоволення потреб споживача (роботодавця) і за розміром витрат на їх задоволення.

Достатньо поширеним є ототожнення трактування якості робочої сили з її конкурентоспроможністю. За цим підходом під конкурентоспроможністю робочої сили розуміють лише певну систему властивостей робочої сили – її якість. Наприклад, Д. П. Богиня визначає конкурентоспроможність як сукупність якісних і вартісних характеристик специфічного товару «робоча сила», що забезпечують задоволення конкретних потреб роботодавців, у тому числі державних підприємств, у працівниках певної кваліфікації (професії) [3].

Заслуговує на увагу підхід, що ґрунтується на положеннях теорії людського капіталу. При цьому конкурентоспроможність людського капіталу розглядається як сукупність кількісних та якісних характеристик працівника, які відповідають вимогам економічних суб’єктів та задовольняють їх потреби у певному кваліфікаційному рівні найманого персоналу. За таких умов конкурентоспроможність людського капіталу стає основним засобом боротьби на ринку праці, а саме отримання робочого місця, максимально можливої оплати праці та соціального захисту тощо [7].

Разом з тим, суто економічні підходи трактування конкурентоспроможності робочої сили не можуть безпосередньо використовуватися у педагогічній діяльності.

А. І. Кузьмінський [6] наголошує, що головне завдання професійної школи полягає в тому, щоб забезпечити оптимальні соціально-економічні й психолого-педагогічні умови для належного інтелектуального розвитку громадян. Це має здійснюватися шляхом перебудови системи навчання, вибору таких типів, форм, засобів, методів і прийомів пізнавальної діяльності, які б забезпечували прилучення кожного учня, студента до самостійної навчальної діяльності. Звідси ефективність навчання на будь-якому рівні слід оцінювати за рівнем інтелектуального розвитку особистості. Одним з основних постулатів, на яких має ґрунтуватися освітня діяльність, як далі зазначає автор, – це забезпечення інтелектуального розвитку особистості, оволодіння нею ефективними методами самостійної пізнавальної діяльності, формування у молодих поколінь високих морально-духовних якостей на засадах загальнолюдських і національних цінностей.

Ґрунтуючись на цієї позиції, можна стверджувати, що конкурентоспроможність фахівця у будь якій сфері діяльності визначається якостями особистості, зокрема професійними й особистісними, якістю діяльності та її потенційними можливостями.

Особливе місце серед основних ознак конкурентоспроможності фахівця займають також, на нашу думку, адаптаційні здібності і прагнення успіху.

Як зазначають О. Г. Злобіна, В. О. Тихонович [5], О. А. Філь [10], важливою особистісною складовою, що визначає пріоритети поведінкової активності, є уявлення людей про успіх. Розуміючи під успіхом позитивний наслідок роботи, значні досягнення, удачу, талан, стає очевидним, що конкурентоспроможна особистість будуватиме власну поведінку, намагаючись перемогти у суперництві з іншими, досягнути поставленої мети, зайняти найбільш значиме місце у суспільстві.

Щодо адаптаційних здібностей, то, як слушно зазначає М. Й. Варій, конкурентоспроможна особистість – це така особистість, яка здатна швидко й безболісно адаптуватися до постійних змін суспільних умов, науково-технічного прогресу й нових видів діяльності та форм спілкування за умови збереження позитивного внутрішнього психоенергетичного потенціалу й гармонії [4].

Отже, функціональна сутність поняття «конкурентоспроможна особистість» розкриває ті індивідуальні характеристики людини, від яких залежить успішність виконання певних видів діяльності, що забезпечують її переваги у порівнянні з іншими в професійному і життєвому плані.
З огляду на викладене вище слід зазначити наступне. По-перше, конкурентоспроможність фахівця визначається через ступінь задоволення потреб споживача робочої сили і у порівнянні з іншими претендентами. По-друге, конкурентоспроможність фахівця виявляється у професійній діяльності і проектується на всі сфери життєдіяльності людини. По-третє, характер конкурентоспроможності варто визначати як адаптованість або індивідуалізм особистості. Нарешті, конкурентоспроможність слід визначати як багаторівневе особистісне утворення, яке інтегрує індивідуальні характеристики з показниками якості робочої сили.

Педагогічна сутність конкурентоспроможності, на наш погляд, полягає в тому, щоб розглядати її як складну, багаторівневу інтегральну властивість, яка дозволяє особистості відповідно до її індивідуальних здібностей, інтересів і потреб брати участь і отримувати переваги в конкурентних відносинах в обраній для себе сфері професійної діяльності. Вважаємо, що визначення конкурентоспроможності як багаторівневого інтегрального особистісного утворення, що проектується на всі сфери життєдіяльності людини, яке є фактором активізації діяльності особистості, перш за все професійної, має бути важливим орієнтиром освітньої діяльності.

Очевидно, що в контексті педагогічної сутності конкурентоспроможності фахівця її доцільно вивчати і, головне, формувати, на рівні особистісних якостей (мобільність, адаптивність, комунікативність, самостійність, пристосовність, цілеспрямованість, ціннісні орієнтації й установки, соціальна пам’ять, критичне мислення, здатність до самопізнання, саморозвитку, самоосвіти, соціальна рухомість); на рівні характеристик діяльності (рефлексивність, креативність, проективність, прогнозування, цілепокладання, гнучкість, пластичність); на рівні процесів перетворення власної особистості, діяльності, оточуючого середовища.

Поряд з теоретичним визначенням існує практична задача систематизації якостей конкурентоспроможності фахівця, оскільки це стосується соціокультурного і особистісного самовдосконалення людини. Науковці до структури конкурентоспроможності особистості включають професійні, психологічні і особистісні характеристики; якості пізнавальні, виробничі і соціальні; індивідуальні здібності; ціннісні орієнтації; професійні компетентність і кваліфікацію.

Це дозволяє стверджувати, що конкурентоспроможність фахівця не можна зводити лише до професійного аспекту. Не менш важливими є позапрофесійні, соціально зумовлені аспекти компетентності особистості. Від того, яке враження здійснить майбутній фахівець на роботодавців і оточуючих, значною мірою залежатиме його соціальний і професійний успіх. Тому до структури конкурентоспроможності особистості майбутнього фахівця має входити як професійно значущі, так і соціально затребувані якості особистості.

Аналіз результатів наукових досліджень свідчить, що у даний час певною мірою сформувалось уявлення про пріоритетні якості, які визначають конкурентоспроможність фахівця, але відкритим залишається питання структурування і змісту основних складових цієї властивості особистості.

Сутність конкурентоспроможності фахівця та її функціональну структуру пропонується визначати через особистісні і професійно-діяльнісні компоненти. На рисунку 1 наведено теоретичну модель, що відображає структуру конкурентоспроможності фахівця як особистості та його діяльність в умовах конкуренції з метою задоволення потреб споживачів, зокрема роботодавця.

До особистісних компонент конкурентоспроможності фахівця пропонується відносити аксіологічну, когнітивну, праксеологічну і рефлексивну компоненти.

Аксіологічна компонента визначає ціннісну спрямованість і умотивованість особистості, її діяльність і вчинки, вміщує внутрішні спонукальні сили особистості. Ця складова вміщує мотиви і цінності, пов’язані з майбутньою професією, забезпечує засвоєння знань і самовдосконалення в професійній сфері. Вона:

• відображає ціннісні орієнтації особистості, позитивну установку на різноманітні види соціально-значимої активності, потреби самоактуалізації, самоствердження, самовираження, саморозвитку;
  
• передбачає прагнення до морального самовдосконалення, з’ясування особистих перспектив, конкурентоспроможну поведінку, самовдосконалення відповідно до ідеальної моделі конкурентоспроможної особистості;
  
• охоплює мотивацію до професійного зростання, самоствердження, самореалізацію, організованість, готовність до оперативної зміни спрямованості професійної діяльності.
  

Когнітивна компонента вміщує пізнавальні здібності особистості, що формують компетенції теоретичної і практичної спрямованості щодо сприйняття і переробки зовнішньої інформації, і утворює знання основних категорій, принципів і закономірностей діяльності, знання про сутність професії, знання і вміння самопізнання і самооцінки власного професійного потенціалу. Когнітивна компонента визначає ступінь розвитку здібностей до самоаналізу, самооцінки, рефлексії, характеризує готовність до самоосвіти, самовдосконалення, творчої активності. Структуру когнітивної компоненти складають знання, інтелектуальні вміння, які характеризують здібності розумової обробки інформації, якісне виконання певної діяльності на основі наявних знань або використання знань у змінних умовах. Теоретичний аспект когнітивної компоненти передбачає наявність знань і здібність їх здобувати, аналізувати, осмислювати, практичний полягає у «баченні» майбутнім спеціалістом реального використання своїх знань у власній практичній діяльності. 

Рис. 1. Теоретична модель конкурентоспроможності фахівця

Праксіологічна компонента відображає поведінкові компетенції особистості, що забезпечують її ефективну діяльність. Основну цієї компоненти складають вміння і навички пізнання інших людей, зокрема ідентифікації (подібність себе іншому) та емпатії (адекватне уявлення про емоційний стан іншого), а також такі якості особистості, як гнучкість, прагнення до постійного професійного зростання, креативність і творчість в діяльності, поновлення знань тощо. Соціальність праксіологічної компоненти виявляється у здатності особистості розв’язувати соціально значущі задачі, спільно виробляти рішення і брати участь в його реалізації, брати на себе відповідальність, ефективно взаємодіяти з оточуючими в системі міжособистісних стосунків, а також здатність до соціальної адаптації.

До професійно-діяльнісних компонент конкурентоспроможності фахівця пропонується відносити професійну, діяльнісну і адаптаційну компоненти.

Професійна компонента охоплює компетенції фахівця, що визначають професіоналізм діяльності, який, у свою чергу, відбивається в ефективності і якості результатів, а також відображає професійний і соціальний статус фахівця, прагнення до особистісних і професійних досягнень. Професійна компонента виявляється в умовах стабільної діяльності, охоплює професійний бік конкурентоспроможності, але вона сама по собі може бути і не затребувана на ринку праці. Структура і зміст професійної компоненти визначається специфікою професійної діяльності і базується на інтересі до професії, професіоналізмі, професійної самодостатності, професійної мобільності, відображає позицію суб’єкта праці і вміщує в собі результат реалізації компетенцій і характеристик інших особистісних компонент.

До професійних якостей особистості при цьому слід відносити професійну компетентність (знання, вміння, навички, компетенції) на рівні, необхідному для розв’язання професійних завдань, досвід роботи, знання з суміжних спеціальностей.

Діяльнісну компоненту конкурентоспроможного фахівця ми визначаємо як активну складову діяльності людини, як таку, що спрямована на предмет праці, на соціальне середовище і самого себе. У професійному співтоваристві його учасники займають однорідні соціальні позиції, мають певний професійний статус. Відповідно, ідентичність засвоєння цінностей забезпечується ідентичністю вимог, що окреслюється професійним статусом. Механізм цього процесу закладений у професійну роль, засвоєння якої дозволяє розуміти і засвоювати цінності професійної діяльності.

Свого часу А. Маслоу вказував на нерозривний зв’язок особистості і професійної діяльності, зазначаючи, що в процесі професійної праці, що відбувається у певних соціально-економічних умовах, формуються не лише окремі функціональні системи і психічні процеси людини (професійне сприйняття, пам’ять, мислення і т.п.), але і його особистість, що призводить до утворення соціально-професійного типу особистості з визначеними ціннісними орієнтаціями, характером, особливостями міжгрупового і внутрігрупового спілкування і т.п. [8].

Під якістю діяльності слід розуміти здібність робити вибір і приймати відповідальне рішення, орієнтацію на ефективність і якість, творче відношення до справи, системне бачення проблеми, а головне – це відповідність вимогам роботодавця, робочого місця в умовах суперництва.

Адаптація – це процес пристосування фахівця до нових професійних, соціальних і організаційно-економічних умов праці, який слід характеризувати, перш за все, як процес соціальної адаптації, спрямований на набуття людиною своєї цілісності шляхом інтеграції особистісної, соціальної і культурної сфер її життєдіяльності.

Адаптаційна компонента, як елемент конкурентоспроможності фахівця, визначається процесами перебудови діяльності і поведінки особистості у відповідь на нові вимоги оточуючого середовища. Це безперервні процеси оволодіння професійними і особистісними якостями для зростання конкурентоспроможності в умовах, що постійно змінюються. Результатом таких процесів є формування самосвідомості і рольової поведінки, адекватних зв’язків з оточуючими, прийняття індивідом своєї соціальної ролі, а також узгодження самооцінки і прагнень особистості з його можливостями і з реальністю соціального середовища. Швидкість процесів адаптації і задоволення потреб і інтересів суб’єктів соціального середовища, зокрема роботодавців, у порівнянні з іншими, є показником рівня конкурентоспроможності фахівця.

Успішність адаптаційних й інших процесів значною мірою залежить від рефлексивної компоненти, яка об’єднує компетенції самопізнання і самоаналізу цінностей, інтересів, мотивів, ефективності діяльності і вчинків особистості та наступного формування коректувального впливу на інші складові.

Основу рефлексивної компоненти складають механізм осмислення людиною власних мотивів, вчинків і отриманих результатів, здібності адекватної діагностики своїх дій і дій членів колективу, прогнозування власного особистісного і професійного росту. Сукупність вказаних характеристик особистості визначає і активізує внутрішні механізми, які коригують інші професійні і особистісні складові, завдяки чому мобілізуються резерви для розвитку конкурентоспроможності фахівця.

Отже, конкурентоспроможність фахівця визначається ступенем задоволення потреб споживача робочої сили, виявляється у професійній діяльності, проектується на всі сфери життєдіяльності людини і є багаторівневим особистісним утворенням, яке інтегрує індивідуальні характеристики з показниками якості робочої сили. Педагогічна сутність конкурентоспроможності фахівця полягає у її визначенні як складної, багаторівневої інтегральної властивості, яка дозволяє особистості відповідно до її індивідуальних здібностей, інтересів і потреб мати переваги у конкурентних відносинах в обраній для себе сфері професійної діяльності. Функціональну структуру фахівця утворюють особистісні і професійно-діяльнісні компоненти, які у процесі свого динамічного розвитку і взаємодії забезпечують його найважливішу властивість – конкурентоспроможність.

Теоретичне і практичне значення проведеного дослідження полягає у можливості використання отриманих результатів в процесі проектування і побудови педагогічних процесів формування конкурентоспроможності фахівця.

Література

1. Національна доктрина розвитку освіти, затверджена Указом Президента України від 17 квітня 2002 року № 347/2002. – [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://www.mon.gov.ua/ [http://www.mon.gov.ua/] .
   
2. Ансофф И. Стратегическое управление [текст] / Ансофф И.; под ред. Л. И. Евненко; пер. с англ.. – М.: Экономика, 1989. – 519 с.
   
3. Богиня Д. П. Концептуальні підходи до визначення конкурентоспроможності робочої сили на ринку праці [текст] / Д. П. Богиня // Україна: аспекти праці. – 1999. – № 6. – С. 38.
   
4. Варій М. Й. Загальна психологія : навчальний посібник [текст] / М. Й. Варій. – 2-ге видан., випр. і доп. – К.: «Центр учбової літератури», 2007. – 968 c.
   
5. Злобіна О. Суспільна криза і життєві стратегії особистості [текст] / О. Г. Злобіна, В. О. Тихонович. – К.: Стилос, 2001. – 238 с.
   
6. Кузьмінський А. І. Педагогіка вищої школи [текст]: навчальний посібник / А. І. Кузьмінський. – К.: Знання, 2005. – 486 c.
   
7. Куревіна І. О. Конкурентоспроможність людського капіталу України в умовах міжнародної трудової міграції [текст]: автореф. дис. … канд.. екон. наук: 08.00.02 / І. О. Куревіна; НАН України. Ін-т світ. економіки і міжнар. відносин. – Київ, 2008. – 20 с.
   
8. Маслоу А. Самоактуализация [текст] / А. Маслоу // Психология личности. Тексты. – М., 1982.
   
9. Ничкало Н. Г. Професійна освіта і навчання: проблеми взаємозв’язку з ринком праці [текст] / Н. Г. Ничкало // Формування широкої кваліфікації робітників. Вклад ПТО у розвиток трудового потенціалу ХХІ століття: зб. матер., підгот. у рамках реалізації укр.-нім. проекту «Підтримка реформи професійно-технічної освіти в Україні» / Ю. Вайс, Н. Ничкало, А. Сімак та ін. – Ніжин: ТОВ «Видавництво «Аспект-Поліграф», 2007. – С. 134-138.
   
10. Філь О. А. Формування психологічної готовності персоналу освітніх організацій до роботи в конкурентоздатній команді [текст] : автореф. дис. … канд.. психолог. наук: 19.00.10 / О. А. Філь; Ін-т психології ім. Г.С.Костюка АПН України. – Київ, 2006. – 22 с.

© Т. Ю. Андріяко, 2010.