Портал засновано за підтримки Донецького обласного благодійного Фонду сприяння освітнім інтелектуальним інвестиціям (свідоцтво про Держреєстрацію № 402, видане 04.11.2008 р. Головним управлінням юстиції у Донецькій області, свідоцтво про Держреєстрацію серія А00 № 729147, видане 11.11.2008 р. Слов'янським міськвиконкомом). Портал зареєстровано Держкомітетом з інформатизації України 16.10.2009 р. (лист № 1737/05-09) як електронний інформаційний ресурс.
УКР
РУС
 
І. А. РЯБЦЕВА. ФІЛОСОФІЯ ВИЩОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ: НАПРЯМИ ПІДГОТОВКИ ТА РОЗВИТКУ ПЕДАГОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ВЧИТЕЛЯ В УКРАЇНІ
 
  Версия для печати

ВХІД             Реєстрація

ПЕДАГОГІЧНІ ВИДАННЯ / е-журнал «Педагогічна наука: історія, теорія, практика, тенденції розвитку» / Поточні номери журналу та їх автори / Випуск №3 [2010] / І. А. Рябцева. Філософія вищої педагогічної освіти: напрями підготовки та розвитку педагогічної компетентності вчителя в Україні

УДК 378

І. А. Рябцева

ФІЛОСОФІЯ ВИЩОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ: НАПРЯМИ ПІДГОТОВКИ
ТА РОЗВИТКУ ПЕДАГОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ВЧИТЕЛЯ В УКРАЇНІ

Анотація. Стаття присвячена аналізові різних напрямів підготовки й розвитку педагогічної компетенції українських учителів. Автор дає характеристику основним чотирьом філософським підходам в українській педагогічній освіті при виборі завдань, цінностей навчання й виховання та змісту педагогічної освіти.
Ключові слова: філософський підхід, педагогічна компетенція, реформування школи.

Аннотация. В статье анализируются различные направления подготовки и развития педагогической компетенции украинских учителей. Автор дает характеристику основным четырем философским подходам в педагогическом образовании Украины при выборе задач, ценностей обучения, воспитания и содержания педагогического образования.
Ключевые слова: философский подход, педагогическая компетенция, реформирование школы.

Abstract. The article deals with different ways of teacher competence training and development. The author characterizes four main philosophic approaches in teacher training for choosing tasks, values and content of education.
Keywords: philosophic approach, teacher competence, school reforms.

В українському суспільстві професію вчителя наділяють особливим значенням як початок усіх професій, як вічну професію в низці інших важливих – лікаря, будівельника, хлібороба. У світі, що постійно змінюється, діяльності вчителя приписують константний інваріант: «з людини робити Людину», а перед учителем ставлять завдання вести дітей до знань, навчати їх культури та добра. Від «гарних педагогів» вимагають бути «апостолом правди й науки». Педагог ХХІ століття має завжди пам’ятати та свято виконувати вічні заповіді, зокрема творити з любов’ю до людей, плекати душі своїх вихованців у атмосфері добра, справедливості, психологічного й морального комфорту.

Час Учителя, що навчає дітей, проголошують безцінним, таким, який не можна витрачати на здійснення невластивих для нього функцій. Майбутнє нації, її духовна міць, інтелектуальне й моральне здоров’я суспільства визнається значною мірою залежними від дій учителів. Учитель проголошується основоположною силою в державі, що забезпечує її економічний і технологічний розвиток.

Роль учителя в суспільстві, завдання, шляхи розвитку його педагогічної компетенції є предметом вивчення багатьох вітчизняних науковців, зокрема, Я. Болюбаша, Л. Даниленка, І. Єрмакова, І. Зязюна, В. Кременя, О. Козлової, Т. Кошманової, І. Лікарчука, В. Лугового, В. Моргуна, О. Савченко тощо.

Значну увагу науковці приділяють визначенню основних шляхів ефективного та плідного функціонування вищої педагогічної освіти в країні. В українській педагогічній освіті виділяють чотири головних філософських підходи, які є основою вибору завдань і цінностей навчання й виховання педагога та змісту педагогічної освіти: догматичний реалізм, академічний раціоналізм, соціальний реконструкціонізм, прогресивістський прагматизм. Розглянемо їх детальніше.

Догматичний реалізм. При такому підході завдання навчальних закладів – виховати раціональну особистість із розвинутим інтелектом, дати їй знання фактів і принципів, що нібито «не піддаються впливові часу». Викладачі допомагають майбутньому учителю навчитися раціонально мислити, їхні пояснення побудовані за сократичним методом, вони експліцитно передають традиційні цінності. Навчальний план будується класично: аналіз літератури, усі предмети для вивчення є обов`язковими. Виділяють, як правило, «великі, вічні книги». Філософська основа цього напряму – різноманітні версії реалізму, які об`єднуються під назвою переніалізму.

Академічний раціоналізм. Завдання: сприяти інтелектуальному зростанню особистості, розвивати її компетентність. Освітній ідеал: громадянин, здатний до співпраці з метою його соціальної ефективності. Основна увага приділяється оволодінню загальними поняттями й принципами академічних дисциплін. Учитель формується як авторитет у своїй галузі, що експліцитно передає традиційні цінності. Основні предмети вивчення: рідна мова, арифметика, природничі науки, історія та іноземна мова. Педагог прагне дати глибокі, основоположні знання; з іншого боку, відбувається відбір студентів, здатних і нездатних їх засвоїти.

Прогресивістський прагматизм. Завдання: удосконалення демократичних начал соціального життя. Освітній ідеал: особистість, здатна до самореалізації. Програми навчання педагога зорієнтовані на можливість здійснення ним у майбутньому такого шкільного навчального плану, який буде зосереджуватися на особистості дитини, орієнтоватися на інтереси учнів, прагнутиме відповідати реальним життєвим проблемам, включаючи міждисциплінарні знання. Представники прогресивістського прагматизму вважають, що знання сприяє зростанню і розвитку особистості, процес навчання відбувається не лише в класі, але й у житті. Основну увагу приділяють активному й цікавому навчанню. З`являються факультативні предмети, гуманістичні методи викладання, альтернативне та вільне навчання.

Соціальний реконструкціонізм. Мета: поліпшення і перетворення суспільства, виховання для змін і соціальних реформ. Звідси завдання соціального реконструкціонізму – навчати таким навичкам і знанням, які б дозволили встановити проблеми, від яких потерпає суспільство, і вирішити їх. Активне навчання спрямоване на сучасне й майбутнє суспільство. Учитель виступає як агент соціальних реформ і змін, як керівник проектів і лідер досліджень, допомагає учням усвідомити питання, що стоять перед людством. У навчальному плані значне місце приділяється суспільним наукам і методам соціального дослідження, підкреслюються тенденції сучасного та майбутнього розвитку, національні й міжнародні проекти. У навчанні пропагують ідеали рівності, культурного плюралізму.

Насправді жодний навчальний заклад не спирається у своїй роботі на якийсь єдиний філософський підхід: зазвичай комбінують різні принципи. ВНЗ реалізують власну філософію освіти. У класичних університетах застосовують переважно філософію догматичного реалізму або академічний раціоналізм. Прогресивістський прагматизм панує в педагогічних училищах. Соціальний реконструкціонізм – найменш уживаний і найбільш потрібний у педагогічній освіті філософський підхід. Адже навіть у порівняно молодих учителів спостерігається скепсис, зневіра, нігілізм у сприйнятті всього нового, неадекватне трактування проблем нашої нації. Ці руйнівні настрої шкідливі не тільки для учительства, але й передаються учням, можуть згубно впливати на них.

Отже, при наявності найрізноманітніших філософсько-освітніх і педагогічних теорій, які функціонують сьогодні в освітньому просторі України, єдину реальну філософію системи педагогічної освіти можна визначити як інкрементальну (тобто спрямовану на незначне збільшення) філософію конвеєрної лінії.

Фiлософiя педагогiчної освiти, як i фiлософiя освiти в цiлому, – сфера, яка разом з еволюцiєю передбачає певнi стабiльнi основи, що зберiгають своє значення на будь-яких етапах розвитку людства. Але пiд впливом тих чи iнших процесів окремi з цих iдей набувають особливого значення. З’являються новi концепції, якi повиннi враховуватися, особливо в педагогiчнiй освiтi.

Першою такою концепцією називають сьогодні iдею людиноцентризму в освiтi. Обставини сьогодення зумовлюють орiєнтацiю на розвиток особистiсних рис людини з огляду на більш ефективну її працю в умовах сучасного виробництва. Людиноцентристський особистiсний вимiр не суперечить тим принципам, якi і ранiше сповiдувалися в Україні, коли надмiрна увага придiлялася колективiстському світоприйняттю. Справа сучасності – поєднати особистiсний вимiр у педагогiцi, освiтi з феноменом колективiстських взаємин. Завдання полягає у змiнi прiоритетiв, за яких людина жила для колективу, а не навпаки. Для України ця проблема особливо важлива, адже, як показує iсторичний досвiд, общиннiсть завжди проймала всi сфери українського суспiльства. Психологічна індивідуальність рефлектує за певною житейською філософією. За основними «породами» вчителя (термін Сороки-Росінського) [3, с. 17], тобто стилем його особистості, характеру, виділяють дві групи педагогів: ті, які мають індивідуальність, «породу» і аморфні, безособистісні, »безпородні». До «породних» відносяться: вчителі-теоретики (у них теорія, ідея завжди переважає реальний світ речей і практику); педагоги-реалісти (у них методика випливає головним чином із практики, її результатів, а не з книг); педагоги-утилітаристи (вони є еклектиками, що не нехтують жодним рецептом, якщо він обіцяє швидкий результат); педагоги-артисти, учителі-інтуїтивісти (основна їхня особливість – здатність діяти за натхненням, інтуїтивно). Такі чотири «породи» зустрічаються у чистому вигляді дуже рідко, переважно вони виступають у різних комбінаціях, але це не позбавляє «педагогів-гібридів» власної індивідуальності, породистості. Така ситуація зумовлює освоєння педагогічними кадрами філософії, що оптимістично визнає розумну діяльність людини як вирішальний фактор розвитку світу, який ми здатні своїм мисленням перетворювати в інший, кращий.

Якість педагогічної діяльності вчителя вимірюють відповідно до рівня його професійної компетентності. Це інтегральна якість особистості, що має свою структуру, яка дозволяє фахівцеві найбільш ефективним чином здійснювати свою діяльність, а також сприяє його саморозвиткові і самовдосконаленню. Професійна компетентність має узагальнену еталонну модель у вигляді професіограми. Виходячи з педагогічних умінь і специфіки праці педагога, у структурі його професійної компетентності виділяють такі компоненти: проектувальний, інформаційний, організаторський, комунікативний, аналітичний. За цими компонентами виокремлюють чотири рівні професійної компетентності вчителів: а) низький – рецептивно-продуктивний, б) середній – репродуктивний, в) достатній – конструктивно-варіативний; г) високий – творчий.

В Україні на сьогодні існує три види здобуття педагогічної освіти, які незалежно від сучасної трансформації ВНЗ формують три досить відмінні між собою за ознаками типи вчителів. Це, по-перше, учитель, який навчався в педагогічному училищі і навіть після завершення освіти в класичному університеті чи в педагогічному ВНЗ не втрачає набуті в училищі специфічні навички та якості. Вони визначаються передусім тим, що до педагогічного училища здебільшого вступає молодь, яка свідомо обирає нелегку вчительську професію. Майже всі випускники училища навчаються далі на стаціонарних відділеннях у ВНЗ III – IV рівнів акредитації. По-друге, це учитель, який навчався в педагогічному інституті (університеті). По-третє, учитель, який здобув освіту в класичному університеті. Ці категорії вчителів країни знаходяться приблизно в такій пропорції: 10% : 80% : 10%.

Об’єднуючою ланкою між академічною і професійною компетентністю є технологія (методика), що завжди розрахована на конкретні умови. У системі освіти України склалася ситуація, за якої ще педагоги-теоретики не встигають довести свої концепції до рівня технологій, які були б доступні масовій практиці, в той час як нові технології, розроблені новаторами з числа педагогів-практиків, довго чекають на теоретичне обґрунтування. До педагогічної теорії вчителі ставляться з повагою, але не мають в ній актуальної потреби. А от конкретні технології (методики) сприймають з великим ентузіазмом. Учителю потрібна не «суха теорія», а готова технологія, тобто теорія, втілена в конкретних дієвих методиках. За умов їх отримання підвищується теоретичний рівень фахівця, розвиваються його творчі здібності.

Для того, щоб Україна завдяки освітнім технологіям увійшла до сузір’я розвинених країн світу – економічно стабільних, культурно неповторних, з відповідним матеріальним і духовним благополуччям своїх громадян, – учитель має відповідати стандартам і оцінкам, заснованих на загальних уявленнях про відмінне викладання та ефективну учительську практику. В умовах українських реалій уявлення про те, яким має бути відмінне викладання, визначатиме вчитель – висококласний предметник, вільний у виборі кращих технологій навчання та здатний до інтеграції розгалуженого сучасного знання.

Література

  1. Луговий В. І. Педагогічна освіта в Україні: структура, функціонування, тенденції розвитку [текст] / В. І. Луговий; [за ред. акад. О. Г. Мороза]. – К.: МАУП, 1994. – 196 с.
  2. Майбуров І. Фінансування вищої освіти: національні особливості [текст] / І. Майбуров // Вища школа. – 2005. – № 3. – С. 59-72.
  3. Олійник В. Система педагогічної освіти та педагогічні інновації [текст] / В. Олійник. – Київ, 2001. – 58 с.
  4. Радул В. В. Педагогічна культура та соціальна зрілість вчителя [текст]: навч. посібник / В. В. Радул. – Кіровоград, 2000. – 36 с.
  5. Сидоренко С. І. Нова ініціатива ЮНЕСКО: етичні і моральні виміри для вищої освіти і науки [текст] / С. І. Сидоренко // Педагогіка і психологія. – 2005. – № 2. – С. 5-16.
  6. Сисоєва С. О. Сучасні аспекти професійної підготовки вчителя [текст] / С. О. Сисоєва // Педагогіка і психологія. – 2005. – № 4. – С. 60-62.

  

© І. А.Рябцева, 2010.
Рейтинг DVK WebDev заказать курсовую в Харькове