Портал засновано за підтримки Донецького обласного благодійного Фонду сприяння освітнім інтелектуальним інвестиціям (свідоцтво про Держреєстрацію № 402, видане 04.11.2008 р. Головним управлінням юстиції у Донецькій області, свідоцтво про Держреєстрацію серія А00 № 729147, видане 11.11.2008 р. Слов'янським міськвиконкомом). Портал зареєстровано Держкомітетом з інформатизації України 16.10.2009 р. (лист № 1737/05-09) як електронний інформаційний ресурс.
УКР
РУС
 
В. М. КОРОЛЬ. ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОСТІ ЯК ЯКОСТІ ОСОБИСТОСТІ СУЧАСНОЇ ДЕРЖАВИ
 
  Версия для печати

ВХІД             Реєстрація

ПЕДАГОГІЧНІ ВИДАННЯ / е-журнал «Педагогічна наука: історія, теорія, практика, тенденції розвитку» / Поточні номери журналу та їх автори / Випуск №1 [2010] / В. М. Король. Шляхи формування громадянськості як якості особистості сучасної держави

УДК 378

В. М. Король

ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОСТІ ЯК ЯКОСТІ
ОСОБИСТОСТІ СУЧАСНОЇ ДЕРЖАВИ

Анотація. У статті розглядається суть явища «громадянське виховання» та його мета, суть поняття «громадянськість» та її основні елементи, а також шляхи формування громадянської культури в системі знань, умінь, позитивної мотивації, спеціальних якостей особистості.
Ключові слова: громадянське виховання, громадянськість.

Аннотация. В статье рассматривается сущность явления «гражданское воспитание» и его цель, сущность понятия «гражданственность» и ее основные элементы, а также пути формирования гражданской культуры в системе знаний, умений, положительной мотивации, специальных качеств личности.
Ключевые слова: гражданское воспитание, гражданственность.

Abstract. Essence of civic education and its purpose, essence of civics and its main elements as ways of citizenship culture’s formation in the system of knowledge abilities, positive motivation, special personality’s qualities of considered in the article.
Keywords: civil education, social

Виховний процес має ряд характерних рис. Одна з них – його концентричність, що визначає, перш за все особливості добору змісту виховних заходів методів організації життєдіяльності учнів з урахуванням їх вікових особливостей і сучасної соціальної ситуації у суспільстві. Інша, що значно утруднює цей процес – це віддаленість результатів виховання. Проблема полягає не тільки в тому, що ми можемо сподіватися на прояв позитивних результатів через кілька років після того, як дитина закінчила школу, а в тому, що на шляху цих кількох років життя дитини зумовлюється рядом факторів, що можуть змінити її позицію. У зв’язку з цим особливої уваги потребує зміст та практична реалізація програми громадянського виховання, а також урахування такої його характерної риси, як неперервність.

Громадянське виховання передбачає «формування громадянськості як інтегральної якості особистості, яка дає можливість людині відчувати себе юридично, соціально, морально й політично дієздатною» [2, с. 75]. Громадянськість розглядається як «усвідомлення кожним громадянином своїх прав і обов’язків щодо держави, суспільства; почуття відповідальності за їхнє становище» [Там само].

На розв’язання проблеми громадянського виховання як на теоретичному, так і на методичному та технологічному рівнях спрямовані наукові дослідження, практична діяльність сучасної загальноосвітньої школи. Основними елементами громадянськості визначаються «моральна і правова культура, яка виражається в почутті власної гідності, внутрішньої свободи особистості, дисциплінованості, в повазі й довірі до інших громадян і до державної влади, особистості, здатної виконувати свої обов’язки в гармонійному поєднанні патріотичних, національних та інтернаціональних почуттів» [2, с. 75].

На сьогодні визначені основні напрями роботи шляхи та умови розв’язання проблеми, досить глибоко обґрунтовано особливості методики здійснення громадянського виховання, розроблено ряд інтерактивних технологій, результати використання яких дозволяють говорити про певні досягнення у цій галузі. У той же у реальному житті ми спостерігаємо ряд негативних явищ, що свідчить про недостатній рівень роботи у цьому напрямі. У зв’язку з цим ми вправі говорити про особливу актуальність означеної проблеми та культуровідповідність громадянського виховання, що знаходить відображення у його органічній єдності з історією й культурою народу, його мовою, народними традиціями та звичаями і забезпечує духовну єдність, наступність і спадкоємність поколінь.

Основною метою громадянського виховання є «виховання у людини моральних ідеалів суспільства почуття любові до Батьківщини, прагнення до миру, потреби в праці на благо суспільства» [2, с. 75]. Ідеал, як уявлення про найвищу досконалість, що як взірець, норма і найвища мета, визначає певний спосіб і характер дій людини, є важливим аспектом загального розвитку особистості, її морального вдосконалення. Його формування відбувається у дитини, з одного боку, закономірно в процесі її розвитку, з іншого боку, цей процес завжди зумовлюється такими важливими факторами, як середовище і виховання. Цей процес завжди буде залежати від того, наскільки глибоко вихователь розуміє, з одного боку, особливості його об’єктивності, а з іншого, наскільки глибоко він усвідомлює його суб’єктивність з огляду на те, що у кожної особистості цей процес відбувається індивідуально неповторно. У зв’язку з цим особливого значення набуває здійснення особистісно-орієнтованого підходу, коли в центрі освітньо-виховного процесу стоять інтереси особистості, її потреби, права окремого індивіда, його суверенітет. При цьому співвідношення особистісних і ситуативних факторів завжди буде відбивати співвідношення особистісних якостей та об’єктивних вимог діяльності.

На наш погляд, важливою проблемою є визначення пріоритетності етапів формування громадянськості у сучасного учня. Основою цієї якості є моральна, правова, громадянська культура. Протягом ХХ століття феномен культури все більше зрушувався в напряму до сфери людського буття. Культура – не тільки наукове та філософське поняття, вона пронизує всі визначальні події життя та свідомості людей.

В. С. Біблер зазначає, що, «тільки культура утворює реальний, необхідний, історично розвинений, відповідальний сенс дійсної свободи людського індивідуального буття» [1, с. 261]. Фактично В. С. Біблер визначає за культурою ціннісну (аксиологічну) суть. Культура виникає тільки тоді, «коли людина стає здатною пробитися до самої себе, не зовнішнього знеособленого себе, а до свого «Я», і не тільки пробитись, але й відібрати зовнішні форми його відбиття» [3, с. 20]. У сучасному розумінні культура існує як один з трьох позитивних верств буття поряд з цивілізацією і природою. Культура завжди є продуктом діяльності, певною предметною реальністю. П. А Сапронов зазначає, що «культура як діяльність і як предметна реальність завжди є процес або результат двох взаємододаткових видів діяльності: опредмечування і розпредмечування» [3, с. 19] .

Говорячи про формування моральної, правової, громадянської культури особистості, ми розуміємо, що в її основі лежать певні знання, постійне функціонування цих знань у такій формі, як уміння, наявність позитивної мотивації, спеціальних якостей особистості. Розв’язання цієї важливої і складної проблеми стає можливим за умови адекватного добору форм та методів виховання в цілому та власне громадянського виховання. Виникає запитання про те, що повинно бути первинним: морально-правові знання, без наявності яких неможлива життєдіяльність особистості у цих галузях, чи її мотивація в складі спрямованості, мотивів, інтересів, потреб особистості, чи наявність спеціальних якостей. Зрозуміло, що інтерес до певної галузі знань, потреба в їх накопиченні може виникнути на певній основі, тобто на основі первинних знань з цієї галузі. У зв’язку з цим стає зрозумілим, що громадянське виховання цілеспрямовано здійснюється протягом усього життя людини, починаючи з дошкільного віку. Це вимагає врахування такої особливості виховання як його концентричність. Первинні знання повинні зумовити потребу у їх поповненні, а постійне зростання обсягу знань зумовить підвищення інтересу до них. Отже особливого значення набуває здійснення громадянської освіти як навчання дітей тому, як жити у сучасному суспільстві, як додержуватися її законів, як бути громадянином країни та суспільства.

На основі громадянської освіченості формується правосвідомість особистості як усвідомлення нею того, що в їхній взаємодії є прийнятним, що відповідає існуючим правилам і нормам, ознакам справедливості й порядку, знання про норми суспільного регулювання, а також законослухняність як здатність особистості з повагою ставитися до існуючих правил суспільного життя, додержувати їх, визнавати й шанувати суспільні авторитети, виконувати покладені на неї громадські обов’язки. Все це разом може сприяти формуванню громадянської позиції особистості, що розглядається як система ціннісних і соціальних орієнтацій та настанов, які характеризують людину як громадянина країни та суспільства. Якщо в основі цього складного процесу буде лежати така якість особистості, як почуття власної гідності, він буде більш ефективним.

Ефективність цього процесу знаходиться у цілковитій залежності від ефективності конкретно використаних форм та методів роботи в цьому напряму. Отже, починати необхідно, на нашу думку, з формування самоповаги дитини, почуття її гідності. Ці якості формуються лише як результат поваги до дитини, усвідомлення її значущості, що проявляється в результаті реалізації вимог принципу гуманізації. І. Г. Гердер, який одним з перших сформулював ідею культури, оформив її концептуальну побудову, вважав, що культура і гуманізація співпадають, є тотожними за своєю суттю, хоча П. А. Сапронов вважає, що цей підхід німецького мислителя на сьогодні є дещо наївним.

Людина, яка усвідомлює своє «Я», має почуття власної гідності, завжди буде шанобливо ставитися до себе, свого фізичного і морального здоров’я і ніколи не дозволить собі принизитися до втрати людського обличчя, не допустить у своє життя шкідливих звичок, що можуть зруйнувати її «Я». Така людина завжди буде з повагою ставитися до оточуючих людей, вона завжди буде намагатися стати спеціалістом високого рівня у своїй професії, тобто реалізувати своє «Я» у трудовій діяльності, і така людина буде справжнім громадянином своєї держави.

Формування системи ставлень людини у цих чотирьох аспектах (ставлення до себе, до людей, до праці, до Батьківщини) є програмою морального виховання. Отже здійснення громадянського виховання є невіддільним від здійснення морального виховання.

Громадянськість передбачає наявність дисциплінованості особистості. Педагогічна теорія та практика переконливо свідчать про те, що дисциплінованість є завжди результатом виховання, а не вродженою якістю.

Таким чином, добираючи форми та методи роботи з громадянського виховання, необхідно в системі передбачити використання методів просвіти (лекції, бесіди, зустрічі з різними людьми), дискусійні методи та методи інтерактивної взаємодії, спрямовані на формування переконань, спрямованості особистості, її громадянської позиції, методи організації діяльності, спрямовані на формування умінь.

Література

  1. Библер В.С. От наукоучения к логике культуры. – М., 1991,
  2. Гончаренко С. У. Український педагогічний словник. – К.: Либідь. – 374 с.
  3. Сапронов П. А. Культурология. Курс лекций по теории и истории культуры. – Санкт-Петербург: Союз, 1998. – 560 с.

  

© В. М. Король, 2010.
Рейтинг DVK WebDev заказать курсовую в Харькове