ВХІД             Реєстрація

ПЕДАГОГІЧНІ ВИДАННЯ / е-журнал «Педагогічна наука: історія, теорія, практика, тенденції розвитку» / Архів номерів / Випуск №4 [2009] / М. Б. Євтух, М. І. Соловей, Є. С. Спіцин, З. М. Шалік. Пріоритети професійної підготовки вчителя в системі університетської освіти

УДК 378

М. Б. Євтух, М. І. Соловей, Є. С. Спіцин , З. М. Шалік

ПРІОРИТЕТИ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ВЧИТЕЛЯ В СИСТЕМІ УНІВЕРСИТЕТСЬКОЇ ОСВІТИ

Національна доктрина розвитку освіти України визначає стратегію подальшої прискореної, випереджальної модернізації освіти і науки, нарощування фізичних, інтелектуальних, моральних та інших сутнісних сил особистості, які забезпечують її самоствердження і самореалізацію, що вимагає від випускників вищих закладів освіти оволодіння конструктивними підходами, ефективними моделями, продуктивними психолого-педагогічними технологіями пізнання, вдосконалення творчого потенціалу особистості в процесі виконання майбутніх функцій.

Складні завдання, які стоять перед сучасною школою, вимагають підвищення саме загальнопедагогічної підготовки учителя, яка покликана озброїти студентів педагогічних вузів знаннями основ педагогічної теорії і шкільної практики, розвинути у них професійне мислення, сформувати педагогічні уміння і навички, виховати майбутнього вчителя як активну творчу особистість.

В розуміння поняття підготовленості студентів до професійно-педагогічної діяльності включають такі критерії, як: глибокі наукові, спеціальні і педагогічні знання, відповідний рівень вихованості, загальнолюдську культуру та інтелігентність, педагогічну спрямованість, компетентність і діловитість, гуманістичну духовність, широку ерудицію і соціальну активність.

Серед усіх компонентів педагогічної підготовки вчителя одним із основних є розвиток його інтелектуальних можливостей, сформованих на основі глибокої і послідовної роботи в галузі вивчення теоретичних проблем сучасної педагогічної науки.

Система загальноосвітніх знань, умінь і навичок є загальною, єдиною, необхідною кожному учителеві іноземної мови для реалізації його соціально-професійних функцій. Весь комплекс педагогічних дисциплін визначає професійну спрямованість університетської педагогічної освіти і складає основу професійної підготовки студентів.

Вчитель майбутнього – вчитель-філософ. Він глибоко осмислює той світ, в якому живе. На нашу думку, кожен вчитель повинен концептуально усвідомити свій предмет. Без цього він не зможе працювати. Існує певний набір професійних вимог до вчителя, який цілком не вичерпується знанням відповідного предмету і вивченими у вузі теоретичними положеннями загальної дидактики та методики. Головне в цих вимогах, як правильно відзначає Н.В.Кузьміна, - це вміння, пов'язані з різними видами діяльності, до яких вчитель повинен вміти залучати учнів.

Свій вклад у підготовку вчительських кадрів вносить і Київський національний лінгвістичний університет.

Важливою підвалиною творчості вчителя іноземної мови є психолого-педагогічне мислення, яке передбачає нестандартний, пошуковий підхід до будь-яких проблем організації та проведення педагогічного процесу і постійне його вдосконалення, всебічний аналіз навчально-виховних заходів з позиції сучасних досягнень психологічної, педагогічної та інших наук, постійного вдосконалення свого психолого-педагогічного досвіду і уміння бачити, знайти щось нове, оригінальне у кожному педагогічному явищі, на перший погляд, навіть посякденному.

Професії вчителя присвячені перші лекції, які читають викладачі кафедр педагогіки, психології, методики викладання іноземних мов. У них розкриваються завдання педагогічної професії, її характерні особливості, шляхи формування особистісних якостей, необхідних наставникам дітей та молоді.

Складові частини педагогічної майстерності розкриваються в процесі викладання психолого-педагогічних дисциплін протягом всього періоду навчання студентів у вузі. Важливою умовою є формування професійно-педагогічної направленості кожного викладача на свій предмет, свою професію. Позитивно впливає на студентів викладач, який виявляє творчий підхід до своєї діяльності, постійно прагне до пошуків, до власного зростання, самовдосконалення. Широкі можливості для підвищення пізнавальної активності студентів створюються на лекціях з педагогіки, на яких з метою активізації мислення студентів аналізуються приклади з досвіду роботи вчителів, подаються дискусійні питання, розглядаються різні точки зору.

Інтерес до педагогіки підвищується, якщо викладач зачитує уривки з книг, статей, ілюструє виклад прикладами з практики, описами конкретних педагогічних ситуацій. Керуючись положенням, що в процесі активної пізнавальної діяльності формується інтерес до вивчення педагогіки, до педагогічної професії, викладачі нашого вузу використовують на своїх заняттях прийом вибору правильної відповіді з кількох запропонованих. Вибір правильної відповіді поєднується з її аналізом, співставленням, спонукає осмислювати одержану інформацію і певною мірою активізувати увагу на лекціях або семінарах. Щоб показати творчий характер педагогічної діяльності, підвищити активність студентів на заняттях, виробити вміння орієнтуватись у конкретних педагогічних ситуаціях, на практичних заняттях з педагогіки студентам пропонують проаналізувати й оцінити різні практичні ситуації, ставляться певні логічні завдання.

При цьому аналізуються, зіставляються різні відповіді з тим, щоб залучити до активної роботи якомога більшу кількість студентів, знайти найбільш правильне розв'язання задачі.

Для прояву творчої активності потрібно насамперед усвідомлено засвоювати систему знань, умінь і навичок. Водночас необхідна і така організація процесу навчання, яка викликає потребу в творчому їх застосуванні.

Це можливо в ході проведення семінарських занять з педагогіки, коли студенти залучаються до розв'язання проблемних завдань, які спрямовані на уточнення суттєвих ознак, понять, встановлення зв'язків між однорідними поняттями; вирішували проблемні задачі, які вимагають від майбутнього вчителя не лише практичних знань, а й прийняття правильного педагогічного рішення або критичного аналізу помилок, які допущені в конкретній педагогічній ситуації.

Розв'язання педагогічних завдань – це своєрідна імітація процесів вироблення і прийняття рішень, які реально існують у діяльності школи. В ході розв'язання педагогічних завдань у студентів розвивається уява, уміння логічно мислити, передбачати, формується здатність до винахідництва, здатність долати конфліктні ситуації. Творчому, аналітичному мисленню навчаються студенти при розв'язанні та розробці педагогічних ситуацій. Цей процес здійснюється за таким алгоритмом: з'ясувати, які дійові особи створили ситуацію, встановити, за яких умов виникла ситуація; проаналізувати дії кожної дійової особи, оцінити їх дії у взаємозв’язку та взаємообумовленості; розробити декілька рішень ситуації; вибрати оптимальний шлях до розв'язання ситуації, обґрунтувавши його.

Різноманітність і неповторність педагогічних ситуацій вимагає від учителя уміння самостійно переосмислювати теоретичні знання, уміння перекладати їх на мову практичних дій і знаходити найбільш раціональні способи розв’язання педагогічних задач. Не випадково останні роки особлива увага приділяється вивченню умов і факторів, які сприяють розвитку творчого потенціалу особистості вчителя. Як відомо, більшість дослідників підкреслюють, що саме творчість є найбільш суттєвою характеристикою педагогічної діяльності (О. А. Абдуліна, А. К. Кузьміна, А. Т. Леонтьєв, В. О. Сластьонін).

Проводяться колоквіуми, на які студенти готують окремі питання з тієї чи іншої педагогічної проблеми. Наприклад, “Педагогічна техніка як форма організації поведінки вчителя”, “Учнівське самоврядування в умовах сучасної школи”, “Система роботи школи з обдарованими дітьми” тощо. Така форма проведення занять активізує інтелектуальну діяльність студентів, розвиває їх творчий пошук.

Важливою передумовою формуванню творчих вмінь є організація викладачем творчого процесу на заняттях та залучення студентів до активної участі в ньому. Цьому сприяють рольові дидактичні ігри. Так, при вивченні курсу педагогіки ми проводили дидактично-рольові ігри "Засідання батьківського комітету" та "Класна година". В кінці заняття ми проводили аналіз підготовки та проведення цих заходів, виставляли оцінку за повноту розкриття ролі та акторську майстерність.

Під час такого заняття у студентів з'являється можливість максимально розкрити свої творчі здібності, своє бачення проблеми, випробувати себе на професійну компетентність, посилити мотивацію навчання тощо.

Використання на заняттях рольових ігор розвиває не тільки знання у майбутніх фахівців, активізує і загострює сприймання матеріалу, дає можливість програвати конкретні педагогічні ситуації, формує уміння встановлювати контакти, проявляти ставлення до вихованців, але й дозволяє вивчати і узагальнювати досягнення педагогічної науки та шкільної практики, поновлювати, поглиблювати зміст та технології професійного навчання студентів.

Такі ігри сприяють розвитку творчого аналітичного мислення студентів, вмінню переконливо викладати свою думку, дискутувати, відстоювати свою точку зору.

На практичних заняттях увагу звертали на види, форми і методи виховної роботи класного керівника, техніку проведення конкретних виховних заходів. Разом з тим допомагали студентам оволодівати такими важливими узагальненими уміннями й навичками, як: використання педагогічних знань у вирішенні конкретних завдань, визначенні мети того чи іншого заходу, вибір літератури, складання конспекту тощо. Спеціально бути введені практичні завдання по вивченню методів педагогічного впливу на дітей, роботи з “важкими” дітьми, з батьками. Мета цих занять полягала в осмисленні студентами теоретичного матеріалу та формуванні певних вмінь, а саме: вміння аналізувати досвід виховної роботи вчителя, вихователя, свою особисту діяльність (для цього використовувалися педагогічні спостереження, аналізи уроків, виховних заходів), вміння вирішувати педагогічні завдання з практики сучасного шкільного життя.

Отже, якщо при вивченні педагогіки, “Основ педагогічної майстерності” в навчальну діяльність студентів впроваджувати нетрадиційні форми занять (ділові ігри, розв'язання педагогічних завдань), добиватися свідомого засвоєння теоретичних знань (педагогічні диктанти, наукові повідомлення, курсові роботи), формувати творчі здібності під час педагогічної практики, коректувати їх протягом навчання у вузі, то це сприятиме творчому потенціалу майбутніх вчителів.

Зупинимось ще на одному з шляхів підвищення пізнавальної активності студентів: на поєднанні навчальної і наукової діяльності. Проведені нами спостереження дають підстави констатувати, що студенти недостатньо підготовлені до проведення науково-дослідної роботи з педагогічних наук, до проведення наукових досліджень взагалі. Цей недолік, на наш погляд, значно знижує рівень професійно-педагогічної підготовки студентів, гальмує зростання педагогічної майстерності вчителя. Тому одним із найдійовіших чинників, які сприятимуть удосконаленню навчально-виховного процесу, зокрема, підвищенню ефективності засвоєння знань з психолого-педагогічних наук, має стати активне залучення студентів до проведення науково-дослідної роботи вже з першого курсу.

Навчальний процес в лінгвістичному університеті зорієнтований на формування вчителя-дослідника. На кафедрі педагогіки університету розроблена спеціальна програма підготовки майбутніх вчителів до науково-дослідницької діяльності. Зміст її полягає в тому, щоб протягом навчання у вузі майбутні вчителі змогли практично оволодіти найбільш важливими прийомами і методами педагогічного дослідження: навчитись аналізувати наукову літературу, писати реферати з педагогічних проблем, виступати з доповідями; вивчати та аналізувати шкільну документацію, проводити спостереження, анкетування, опитування, брати в учнів інтерв'ю, давати експертну оцінку педагогічним явищам, вивчати, узагальнювати, описувати передовий педагогічний досвід, організовувати та проводити дослідницьку роботу в школі, використовувати соціометричні методики.

В основу цієї програми покладена ідея поетапного засвоєння досвіду дослідницької діяльності. Особливе місце в програмі відводиться написанню навчально-наукових, (реферат, курсова робота) та кваліфікаційних (дипломна, магістерська) робіт, які спрямовані на формування умінь обирати і аналізувати наукову проблему для дослідження, робити теоретичні висновки, застосовувати набуті знання в практичній діяльності, спрямовувати їх на вирішення актуальних проблем педагогіки, психології, методики викладання іноземних мов.

Ключовою характеристикою особистості вчителя, що здатний творчо розв'язувати поставлені перед ним професійні завдання, є його психологічна культура, на формування якої зорієнтований вузівський курс психології.

У школі кожна педагогічна ситуація має певну психологічну основу. Щодня вчитель потрапляє у становище, вихід з якого – у застосуванні психологічних знань. Звичайно, відсутність цих знань може дещо компенсуватися інтуїцією, винахідливістю, значним досвідом, але без психологічної культури і освіченості вчителю доводиться витрачати набагато більше зусиль і отримувати значно скромніші результати.

Психологічна культура вчителя включає сукупність теоретичних знань з психології, тісно пов'язаних з контекстом майбутньої професійної діяльності, вміння використовувати ці знання у роботі з учнями; здатність бачити за поведінкою дитини її душевний стан, рівень розвитку пізнавальних процесів, емоційно-вольової сфери, рис характеру, здібностей; вміння орієнтуватися у педагогічних ситуаціях, оцінювати їх, обирати відповідні способи спілкування з дитиною, колективом учнів; грамотно впливати на психіку школяра, сприяючи його особистісному зростанню.

Необхідною складовою психологічної культури вчителя є й емоційна культура, яка лежить в основі моральності. Вміння знайти адекватну форму прояву своїх емоцій, вміння володіти собою, керувати власними емоційними станами є показником розвиненої емоційної культури вчителя. Вона забезпечує повноцінне спілкування, дозволяє знайти вихід у складних конфліктних ситуаціях.

Важливою умовою успішного здійснення професійної педагогічної діяльності є культура мислення вчителя. Вона базується на системі теоретичних знань з педагогіки, методики викладання іноземної мови, загальної, вікової та соціальної психології та виявляється у здатності інтегрувати ці знання, оперувати ними у практичній діяльності – у процесі прийняття рішень за конкретних педагогічних обставин, під час організації навчально-виховного процесу, в ситуаціях спілкування з учнями тощо.

Основна мета теоретичної мовної підготовки - створити у майбутнього вчителя систему наукових знань про будову мови, що вивчається, та сформувати певні професійно-лінгвістичні вміння. До вмінь, що виступають основою професійно-методичної компетенції у складі педагогічної функції вчителя іноземної мови, належать, такі як: вміння користуватися в разі необхідності етимологічними даними під час семантизації значень слів шляхом розкриття їх внутрішньої форми (курс історії мови), вміння грамотно з позицій лінгводидактики пояснити нормативні правила вимови (курс теоретичної фонетики ), вміння порівнювати будову різних мов, виявляти їх подібні риси та розбіжності.

Вчитель іноземної мови має володіти не лише знаннями певного розділу лінгвістичної теорії, але й уміти розкрити її значення для практики навчання іноземної мови.

Мовна практична підготовка реалізується на всіх курсах вузу, що готує вчителів іноземної мови до професійної діяльності в головних сферах спілкування. Здійснюється вона шляхом реалізації комунікативного, виховного, загальноосвітнього, розвиваючого та лінгвометодичного аспектів, що складають комплексну професійну мету навчання. При цьому виховний, загальноосвітній і розвиваючий аспекти досягаються у процесі практичного оволодіння іноземною мовою.

Підготовка вчителя до діяльності в зазначених сферах передбачає оволодіння ним лінгвістичною, лінгвокраїнознавчою, комунікативною, навчально-пізнавальною та лінгвометодичною компетенціями.

Вихованню у студентів любові до професії вчителя сприяє і професійна спрямованість занять з іноземної мови. На заняттях це знаходить свій вияв у пошуках оптимізації всієї навчальної роботи – аудиторної, домашньої, практичної; в застосуванні найбільш раціональних методів її проведення на всіх етапах вивчення іноземної мови у вузі. Дана проблема вирішується в процесі викладання іноземної мови за наявністю таких умов.

По-перше – науковість занять. Тут маємо на увазі не надмірне теоретизування навчального процесу, а науково-лінгвістична база його змісту і більш раціональна організація навчального матеріалу. Для студентів важливим є те, щоб викладач іноземної мови не тільки досконало володів мовою практично, а й був ґрунтовно обізнаним з новітніми досягненнями лінгвістичної науки, особливо з висновками лінгвістичних досліджень останніх років, які мають надзвичайно велике значення для практики викладання іноземних мов.

По-друге – професійна спрямованість занять. Тут ідеться не лише про виховну значущість всього навчального матеріалу (тобто текстів для читання, перекладу, обговорення та реферування розмовних тем), а й про формування професійної орієнтації засобами вивчення іноземної мови.

Тому в навчальних цілях слід більш широко використовувати тексти такого змісту, які б пробуджували у свідомості студентів любов до майбутнього фаху. Навчальні тексти мають бути інформаційними і, в значній мірі, містити матеріал, присвячений такій тематиці, як життю сучасної школи, вузу, ролі вчителя в період перебудови нашої держави, в країні, мова, якої вивчається.

Одним із джерел таких навчальних матеріалів може стати спадщина кращих педагогів – К. Д. Ушинського, А. С. Макаренка, В. О. Сухомлинського. Їх праці є надбанням педагогічної науки у світовому масштабі. Вони перекладені багатьма мовами світу, в тому числі англійською, німецькою, французькою.

Педагогізації навчального процесу, підвищенню інтересу до професії значно сприяє використання на заняттях із студентами статей із газет та журналів, зміст яких відповідає профілеві майбутнього вчителя. Значно активізує розумову діяльність студентів, підвищує їхню професійну спрямованість ознайомлення з психолого-педагогічними журналами.

Проведення навчального процесу в такий спосіб сприяє не лише ефективному засвоєнню знань з іноземної мови, а й підвищує у студентів інтерес до педагогічної професії.

Значну роль при вивченні іноземної мови повинно відігравати співставлення з рідною мовою, необхідне, як для засвоєння самого предмета, так і для загальноосвітньої мети. Вивчення лише рідної мови не дозволяє повністю усвідомити значення слів і форм рідної мови, обсяг і зміст висловлюваних ними понять.

Наступною умовою поліпшення професійної підготовки студентів є методичний рівень занять, який може забезпечити лише викладач, озброєний останніми досягненнями методичної, педагогічної і психологічної науки.

Сучасний навчальний процес має бути раціонально побудований. Це означає чітку цільову установку на початку заняття, цікавий, аргументований і мотивований виклад навчального матеріалу, використання найбільш ефективних методів закріплення матеріалу, застосування технічних засобів (магнітофон, слайди, кодоскоп тощо), різних видів наочності (таблиці, схеми, іграшки, кінофільми) та роздаткового матеріалу, активізацію емоційних, вольових та інтелектуальних здібностей студентів.

Заняття, проведені на таких засадах, не тільки цікаві, вони результативні, і надійно формують у студентів знання, вміння та навички, необхідні для роботи над оригінальною літературою іноземною мовою, розвивають логічне і творче мислення студентів, активізують їхню діяльність і мають професійно-педагогічну спрямованість. Все це, безумовно, сприяє формуванню майбутнього вчителя. Такі заняття вимагають постійної активності викладача, творчого пошуку, на який здатні викладачі, віддані справі, якій вони служать.

Безумовно, що до цієї ж мети веде і правильно організована самостійна робота студентів. Як відомо, вона буває двох видів: самостійна робота з підручниками і словниками з дешифровки тексту, виконання граматичних і лексичних вправ та самостійна робота студентів з технічними засобами в фонолабораторії, де студенти закріплюють набуті в аудиторії і вдома знання шляхом аудіювання і репродукції мовного матеріалу, що вивчається, набувають необхідних вмінь і навичок практичного користування іноземною мовою в усній формі.

Самостійна робота вдома регламентується викладачем групи.

Від того, наскільки продумані доцільність, обсяг і зміст тих чи інших завдань, наскільки студенти підготовлені до їх виконання, наскільки чітко сформульована цільова установка завдання для самостійної роботи і який рівень її результативності, залежить те, наскільки все це зможе бути прикладом для майбутнього вчителя при організації ним самостійної роботи учнів.

Варті наслідування приклади повсякденної роботи викладача дають змогу донести до студента важливість і необхідність вчительської праці, у значній мірі сприяють вихованню у студентів любові до їхньої майбутньої професії, допомагаючи тим самим у розв'язанні проблем формування майбутнього вчителя. Це повністю стосується викладачів іноземної мови і всього процесу її вивчення в педагогічному вузі.

Проведене нами анкетування, серед студентів IV-V курсів на трьох факультетах англійської, німецької та французької мов (всього 160 студентів) з метою вивчення, які саме професійні та особистісні якості цінують вони у більшості викладачів, показало, що всі опитувані одностайно відмітили такі домінуючі якості: логічний, послідовний виклад матеріалу, об'єктивність в оцінюванні знань, зацікавленість в успіху студентів.

Досвід показує, що інтерес студентів до навчального предмету, до педагогічної професії знаходиться в прямій залежності від особи викладача. Найбільше значення в цьому мають такі його якості: глибина професійних знань і ерудиція, любов до педагогічної діяльності, знання школи, педагогічна майстерність, громадський авторитет, стиль і принципи взаємостосунків між студентами та викладачами, наукова і громадсько-педагогічна активність, морально-етичні якості.

В сучасних умовах педагогічної гуманістичної орієнтації висуваються нові вимоги до професійної культури вчителя. Його здатність до продуктивної інноваційної діяльності обумовлюється не тільки існуванням власної творчої лабораторії, а й набуттям індивідуалізованого стилю професійної поведінки, взаємодії з учнями, батьками, колегами. Завдяки останньому формується певний імідж-образ педагога, який відображає особливий внутрішній світ учителя, висвітлює найбільш яскраві риси його особистості. Такий образ створюється відповідно до уявлень учителя про манеру професійної діяльності, спілкування, зовнішній вигляд і активно впливає на формування цілісної системи професійно-педагогічної культури.

У професійному становленні майбутній вчитель себе реалізує, створюючи певний образ людини, педагога, вчителя, що стверджує ті чи інші цінності, тобто бере за основу не лише своє буття, але й досвід, набутий людством. Для того, щоб домогтися визнання, підвищити репутацію, зміцнити авторитет, переконати громадськість в доцільності та корисності своєї діяльності, необхідно володіти спеціальними технологіями самопрезентації, індивідуалізації власного стилю роботи.

Можна передбачати, що педагогічний імідж має стати органічною складовою професійно-педагогічної культури, яка спрямована на створення позитивної громадської думки щодо змісту педагогічних ідей та інновацій, підкреслюючи їх оригінальність, доцільність для широкого запровадження. І саме сьогодні роль іміджології повинна посилюватися у зв'язку із значним падінням престижу педагогічної праці в сучасних соціально-економічних умовах, необхідністю пошуку нових резервів матеріального та психологічного її стимулювання.

Поняття педагогічного іміджу може розглядатися як категорія, що характеризує стиль професійно-педагогічної діяльності, манеру спілкування, уміння індивідуалізувати свій образ, надавати йому естетичної виразності. Така функція педагогічної іміджології має на меті допомогти вчителеві подати себе, успішно презентувати власну особистість, оптимально використати свій творчий потенціал і є перспективним напрямком у сучасних дослідженнях проблем професійної культури вчителя.

Висвітлюючи основні напрями діяльності вчителя, відображаючи її індивідуальний стиль, педагогічний імідж перетворюється у надійний механізм професійного самовдосконалення і вимагає від учителя дбайливого ставлення до власної особистості як до інструменту професійної діяльності, творчого пошуку, духовного зростання, естетичної виразності педагогічної взаємодії.

Але, якби не вдосконалювався процес навчання майбутнього вчителя у вузі, випускник – це ще не є завершений спеціаліст, тому що володіння педагогічною майстерністю може відбуватися тільки в реальній педагогічній діяльності. Навчання в університеті – це лише перший етап у становленні професійно-педагогічних якостей та умінь, в основі яких спеціальні і психолого-педагогічні знання, необхідні для складних функцій педагога-вихователя. Виняткова роль у формуванні такого вчителя належить педагогічній практиці студентів старших курсів, специфіка якої полягає у самостійному виконанні практикантами повноцінної професійної навчально-виховної діяльності. Педагогічна практика – вища і найбільш ефективна форма підготовки вчителя до професійної діяльності, провідна ланка в системі озброєння майбутнього вчителя професійними уміннями та навичками. Під час практики студент глибоко і повно осмислює вікові та індивідуально-психологічні особливості дітей та формує свої індивідуальні якості, характер, волю, цілеспрямованість, організаторські здібності, витримку, такт, уміння будувати взаємовідносини з дітьми та батьками.

Оцінка професійної майстерності на рівні результативних показників вимагає володіння студентами такими уміннями: оцінювати реальний стан освіченості учнів, їх здатності до навчання, стан вихованості і схильності до виховання; здійснювати індивідуальний і диференційований підхід до них; визначати перспективу їх індивідуального подальшого просування, проникнення у внутрішній світ особистості вихованців; уміння будувати плани роботи з урахуванням індивідуальних завдань розвитку учнів.

Основними прийомами активізації творчого мислення студентів в період педагогічної практики є система завдань, які стимулюють використання педагогічної теорії на практиці: наукове обґрунтування мети і структури уроку, теоретичне обґрунтування методів навчання, які відібрали студенти для використання на уроці, визначення мети виховного заходу, розкриття її під час його проведення, вибір методів для вивчення учня класу, класного колективу тощо.

Під час практики студенти не тільки виконують завдання в галузі навчально-виховної роботи, передбачені діючими інструктивними документами, а й проводять певну науково-дослідну роботу за завданням кафедр педагогіки, психології, методики викладання іноземних мов, узагальнюють передовий педагогічний досвід, проводять педагогічні експерименти, здійснюють психолого-педагогічні спостереження за учнями, пишуть наукові реферати на актуальні педагогічні теми. Про наслідки цієї роботи вони доповідають на методичних семінарах, підсумкових конференціях з педагогічної практики, в студентських наукових гуртках, на щорічних студентських наукових конференціях. На матеріалі досліджень студенти випускних курсів пишуть дипломні роботи.

За час роботи в школі студенти допомагають класному керівникові у навчально-виховній роботі з учнями: перевіряють учнівські роботи, зошити і щоденники, підтримують зв’язки з батьками, приймають участь у репетиціях, пов'язаних з підготовкою до позакласних виховних заходів; готують дітей до участі в предметних та художніх олімпіадах; допомагають в оформленні класних куточків, випуску стіннівок; проводять з дітьми ігри, екскурсії, вечори, диспути тощо. Необхідність при цьому вступати в контакт із дітьми створює основу для виникнення безліч емоцій. Систематичне ведення педагогічного щоденника, в якому фіксується вся проведена робота, привчає до самоаналізу.
Під час практики, що підтверджують і проведені нами дослідження, створюється емоційний фон ставлення студентів до роботи, які на V курсі виконують функції вчителя. Навіть тим студентам, які прагнуть до професії вчителя, не всім одразу вдається оволодіти педагогічними уміннями, навіть найпростішими.

Любов або нелюбов до будь-чого зростає на основі, позитивних або негативних емоцій. Що хвилює студентів під час проходження ними практики? Що викликає у них позитивні і негативні емоції? В проведеному нами анкетуванні брали участь 120 студентів факультетів англійської та французької мов.

Аналіз результатів показав, що найбільш потужним джерелом позитивних емоцій є спілкування з дітьми (83,8 %). Для студентів велике значення мають оцінка їх роботи методистами та вчителями, а також упевненість у своїх силах, відчуття того, що з роботою можна справитися.

Що стосується неприємних емоцій під час практики, то студенти ставлять на перше місце невміння розподіляти час на уроці (40 %).

Також негативний вплив на емоції викликає небажання працювати з дітьми (16,2 %).

Отже, ці відмінності призводять до різної емоційної оцінки студентами всієї педагогічної практики.

Анкетування показало, що майже всі студенти докладали багато зусиль для того, щоб встановити контакт з дітьми, намагалися знайти ефективні методи, які більш відповідають їх індивідуальним особливостям. Але були і такі студенти, які застосували "найпростіші" способи роботи – потурання та низькі бали, оцінювання навчальних досягнень.

Анкетування допомогло нам з'ясувати, що дала практика студентам, які висновки були зроблені ними, чи задоволені вони результатами своєї роботи в школі – (68,7% відповіли – так, 18,4 % – не зовсім; – 12,9% – ні).

Основні труднощі студента-практиканта, як ми побачили на практиці, це розрив між теорією і практикою. Адже студент може добре володіти іноземною мовою, знати теоретичні принципи психології, педагогіки, методики викладання предмету, але не вміє застосовувати їх в умовах розв’язання конкретних завдань, які ставить перед ним професійна діяльність. Самостійна робота з аналізу, осмислення і синтезування різних аспектів знань(психологічних, педагогічних, методичних) для розв’язання практичних задач є однією з головних проблем у діяльності майбутнього вчителя. Він не повинен шкодувати часу на цілеспрямовану підготовку перших уроків, особисті тренування і вправи.

Можна зробити висновок, що переважна більшість труднощів, з якими зіткнулися студенти, пов'язані з відсутністю досвіду і професійних умінь та навичок, а не з відсутністю природних здібностей. Усі студенти підкреслювали, що дуже важко дітям прищепити бажання вчитися, але набагато легше впливати на них низькими оцінками. Тому так часто вчителі використовують авторитарні та адміністративні способи впливу на дітей. І все таки більшість студентів одержали від практики велику користь із точки зору педагогічного досвіду і стосовно знань з предмету. Особливо треба відмітити, що практика допомогла студентам визначити, які риси, вміння та навички необхідні педагогу та накреслити шляхи самовдосконалення.

Розглянуті вище питання підготовки майбутніх вчителів, визначені нами, як провідні. Вони складають основу, без якої, на нашу думку, вчителю неможливо вирішувати завдання, що виникають в процесі його складної та багатогранної діяльності.

Література

1. Національна доктрина розвитку освіти України у XXI столітті (проект). К.: Шкільний світ, 2001. – С.3-6, 6-11.
   
2. Педагогічна майстерність / За ред. І. А. Зязюна. – К.: Вища школа, 1997. – С.67-82, 199-268.
   
3. Байкова Я. А., Гребенкина Л. К. Педагогическое мастерство и педагогические технологии. – М.: Педагогическое общество России, 2000 – с.60-85.
   
4. Соловей М. І., Спіцин Є. С. Основи професійно-педагогічної підготовки майбутнього вчителя. – К.: КНЛУ, 2002, – 230 с. 

© М. Б. Євтух, М. І. Соловей, Є. С. Спіцин, З. М. Шалік, 2009.