|
|
|||||||||||||||||||||||
УКР
|
|
|||||||||||||||||||||||
|
|
ПЕДАГОГІЧНІ ВИДАННЯ / е-журнал «Педагогічна наука: історія, теорія, практика, тенденції розвитку» / Архів номерів / Випуск №2 [2009] / В. І. Бадер, А. О. Андрющук. Проблеми забезпечення якості підготовки фахівців у вищих навчальних закладах України УДК 378
В. І. Бадер, А. О. Андрющук ПРОБЛЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ УКРАЇНИ Анотація. У статті розглядаються проблеми якості підготовки фахівців у вищих закладах освіти, пов'язані із забезпеченням сучасного рівня знань і входженням до європейського освітнього простору. Аннотация. В статье рассматриваются проблемы качества подготовки специалистов в высших учебных заведениях, связанные с обеспечением современного уровня знаний и вхождением в европейское образовательное пространство. Abstract. Problems quality preparation specialist are considered In article in high educational institutions, connected with provision modern level knowledges and entering in european educational space. Як відомо, Україна у 2005 році визнала принципи, на яких будується європейський освітній, дослідницький та культурний простір, тобто приєдналася до Болонського процесу. Серед десяти основних принципів Болонської конвенції найважливішим вважається якість вищої освіти. Слід зазначити, що проблема якості підготовки фахівців для системи освіти будь-якої країни була, є і буде постійною актуальною, вирішення якої, мабуть, не наступить ніколи. Особливо це питання загострюється нині, коли зростає конкуренція між вищими навчальними закладами на ринку освітніх послуг; в Україні спостерігається тенденція перевищення кількості випускників середньої школи над кількістю місць для прийому абітурієнтів на перший курс; фактично ліквідоване державне працевлаштування випускників; знижується престиж деяких спеціальностей тощо. Як свідчать комюніке конференцій у Болоньї [1], Празі [2], Берліні [3], Бергені [4], Лондоні [5], питанням якості освіти приділяється постійна увага. При цому якість освіти розглядається не як окрема категорія, а в сукупності та взаємозв’язку з іншими принципами. Зокрема підкреслюється, що “якість вищої освіти. безумовно, є основою створення Зони європейської вищої освіти“[3]. Пропонуються два напрями реалізації якості вищої освіти: зовнішній і внутрішній. Зовнішній – через створення громадських організацій: агентства, ради, асоціації, які створюються професійними корпораціями, тобто замовниками фахівців. Внутрішній – через створення цілісних систем управління якістю безпосередньо у вищих навчальних закладах., тобто повинні бути створені такі мотиваційні умови, за яких і викладач забезпечував би якісне викладання дисциплін, і студент був би налаштований на якісне засвоєння множини знань, умінь і навичок. Не будемо зупинятися на розгляді зовнішнього напряму забезпечення якості вищої освіти. Скажімо так, він суттєвий, але в Україні вже багато років створена і постійно вдосконалюється система ліцензування, атестації та акредитації як вищих навчальних закладів так і окремих напрямів підготовки і спеціальностей. Найбільше уваги, на нашу думку, слід приділити розробці та постійному вдосконаленню внутрішніх механізмів забезпечення якості випускників вищих навчальних закладів. Побудова таких механізмів залежить не тільки від керівництва вищих навчальних закладів та викладацького складу, а й від досконалості нормативно-правового забезпечення діяльності вищих навчальних закладів, зокрема, організації навчального процесу. Діюче “Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах” [6] не відповідає реаліям сьогодення, бо, як указано вище, Україна визнала Болонські принципи та й в організації навчального процесу у багатьох вищих навчальних закладах відбулися суттєві зміни, які вийшли за межі вказаного “Положення…”. Окрім того, іншими нормативним актами на діяльність вищих навчальних закладів також накладені обмеження, які ускладнюють організацію навчального процесу, а саме:
Незалежно від внутрішніх та зовнішніх проблем у системі вищої освіти у діяльності вищих навчальних закладів головним пріоритетом виступає якість освіти, тому слід термінологічно означити такі поняття, як “якість”, “освіта” та “якість освіти”. Якість як філософська категорія [8] має таке означення: внутрішня визначеність предмета, яка становить специфіку, що відрізняє його від усіх інших. Цей же словник дає й інші означення:
Якщо звернутися до категорії “освіта”, то XX сесією Генеральної конференції ЮНЕСКО прийнято таке тлумачення: “освіта – це процес і результат удосконалення здібностей і поведінки особистості, при якому вона досягає соціальної зрілості та індивідуального зростання. В освіті завжди є як формальний аспект, тобто духовна діяльність або духовна здатність (яка розглядається поза залежністю від відповідному даному періоду матеріалу), так і матеріальний, тобто зміст освіти”. Український педагогічний словник надає близьке до вказаного тлумачення поняття “освіта”: “освіта – духовне обличчя людини, яке складається під впливом моральних і духовних цінностей, що є надбанням її культурного кола, а також процес виховання, самовиховання, впливу, шліфування, тобто процес формування обличчя людини. При цьому головним не є обсяг знань, а поєднання останніх з особистісними якостями, вмінням самостійно розпоряджатися своїми знаннями” [9, 241]. При об’єднанні понять “якість” та “освіта” більшість вчених і фахівців, які займалися визначенням поняття “якість освіти”, наближаються до вказаних вище означень. Та й законодавчо визначено, що якість вищої освіти – сукупність якостей особи з вищою освітою, що відображає її професійну компетентність, ціннісну орієнтацію, соціальну спрямованість і обумовлює здатність задовольняти як особисті духовні і матеріальні потреби, так і потреби суспільства [10] . Окрім того, цим же законом визначено, що “якість освітньої діяльності – це сукупність характеристик системи вищої освіти та її складових, яка визначає її здатність задовольняти встановлені і передбачені потреби окремої особи або (та) суспільства”. Таким чином, маємо всі термінологічні та законодавчі підстави щодо визначення концептуальних принципів, за якими слід будувати систему управління якістю освіти вищого навчального закладу. Основний принцип досягнення успіху в будь-якій діяльності – орієнтація на споживача. Виявлення ж споживачів, у свою чергу, є критичним кроком на шляху до впровадження системи якості у всіх організаціях і у вишах зокрема. Кожен вищий навчальний заклад виступає в ролі постачальника і має п’ять основних “груп суб’єктів” – зацікавлених осіб:
Одне з ключових призначень системи якості полягає у виявленні і вивченні реальних потреб у кожній з перерахованих груп з метою досягнення і підтримки рівноваги. З позиції діяльнісного підходу якість освіти можна визначити як ступінь відповідності результатів розвитку студентів в кінці вікового періоду можливостям для розвитку, що містяться в культурі. З цієї ж позиції інтегральний критерій якості професійної освіти можна визначити як рівень здатності людини до самореалізації в трудовій діяльності. Цей інтегральний критерій визначатиметься як синтез інших критеріїв рівня здатності студента до різних видів діяльності: професійної, інноваційної, до саморозвитку. Вважаємо, що більшість вишів України визначили для себе концепцію якості освіти, бо їх місією є формування конкурентоспроможних фахівців-професіоналів і патріотів України. З нашої точки зору, систему управління якістю освіти вищого навчального закладу можна поділити на три підсистеми. Перша – це створення та постійне відновлення потенціалу вищого навчального закладу, який складається із таких складових:
Друга – культурно-виховне середовище, яке формує особистість у процесі навчальної діяльності та у позанавчальний час, і містить такі складові:
Третя – професійно-практичне середовище, в якому формуються взаємозв’язки випускових кафедр та роботодавців – замовників професійних кадрів відповідних напрямів та спеціальностей. Тож можна сформулювати концептуальні принципи управління якістю освіти університету:
Таким чином, можна констатувати, що в Україні ще не склалися умови для створення зовнішнього впливу на систему вищої освіти з боку професійних об’єднань, які фактично були б замовниками фахівців і суттєво впливали на якість їх підготовки, а застаріла нормативно-правова база вищої освіти не дозволяє вищим навчальним закладам створювати ефективно діючу систему внутрішнього контролю управління якістю підготовки фахівців. Література
© В. І. Бадер, А. О. Андрощук, 2009. |
||||||||||||||||||||||
заказать курсовую в Харькове |