ВХІД             Реєстрація

ПЕДАГОГІЧНІ ВИДАННЯ / е-журнал «Педагогічна наука: історія, теорія, практика, тенденції розвитку» / Архів номерів / Випуск №1 [2008] / А. А. Балицька, В. М. Покалюк. Гендерний аналіз адаптації курсантів 1-го курсу до навчання у вищому навчальному закладі пожежно-технічного профілю

УДК 378.6:37.013.42

А. А. Балицька, В. М. Покалюк

ГЕНДЕРНИЙ АНАЛІЗ АДАПТАЦІЇ КУРСАНТІВ
1-ГО КУРСУ ДО НАВЧАННЯ У ВИЩОМУ НАВЧАЛЬНОМУ
ЗАКЛАДІ ПОЖЕЖНО-ТЕХНІЧНОГО ПРОФІЛЮ

Анотація. Розглядається гендерний аспект проблеми адаптації курсантів першого курсу до навчання у вищому навчальному закладі пожежно-технічного профілю (на прикладі Черкаського інституту пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля МНС України)

При вивченні адаптації курсантів до умов вищого навчального закладу чільне місце посідають питання аналізу гендерних аспектів зазначеної проблеми, виявлення розбіжності та подібності в соціальній поведінці юнаків і дівчат.

Предметом гендерного аналізу є поведінка статей, їх взаємні стосунки, зв’язки з соціальними системами різних рівнів, жіночі й чоловічі моделі статевої ідентифікації і самореалізації. Розглядаючи гендер як соціальні очікування представників кожної статі, що, на відміну від біологічних ознак, стосуються соціально сформованих рис, притаманних „жіночості” та „чоловічості”, ми проектуємо це поняття на аналіз цінностей і соціальних можливостей юнаків та дівчат в освіті та майбутній професійній діяльності.

Гендер – це складний соціокультурний конструкт, який відображає відмінності в ролях, поведінці, ментальних і емоційних характеристиках між чоловічим і жіночим. У рамках цього підходу гендер трактується як організована модель соціальних відносин між жінками і чоловіками, яка не тільки характеризує їх спілкування і взаємодію, а й визначає соціальні відносини в основних інституціях суспільства. Зміст поняття „гендер” зводиться до ідеї соціального моделювання та репрезентації статі в різних ситуаціях взаємодії [8].

Еволюція поняття гендер, на думку українського філософа О. Гомілка, пройшла три етапи і відбиває зміни й інтерпретації природи статі. Уперше розмежування гендеру і статі здійснено американським антропологом Маргарет Мід, яка у своїх працях підкреслила існування способів чоловічого і жіночого поводження, їх залежність від культурних традицій. Стать розглядається як біологічна характеристика людини, тоді як гендер – соціокультурна характеристика [3].

Другий етап розвитку поняття гендеру пов’язаний з фемінізмом першої хвилі, феміністською критикою Симони де Бовуар традиційної науки й вищої освіти. У книзі „Друга стать” авторка констатує, що бути жінкою означає не стільки належність до біологічної категорії людей, скільки причетність до певної соціопсихічної реальності – „жіночності”. У контексті моделі світосприйняття чоловіка, жінка – істота, співвіднесена з ним, але як „інше”. Така ситуація одночасно породжує як втрату нею волі, так і набуття поведінкових та культурних переваг. Симона де Бовуар заперечує образ жінки як істоти, що не відповідає загальнокультурному зразку [10]. Дослідження були присвячені аналізу анатомічних статевих розходжень, чоловічого і жіночого способів мислення, чи мають вони місце, якщо так, то чи є уродженими чи соціально сконструйованими; соціальним відносинам між статями, як наприклад, класові чи расові, причинам змін гендерних відносин у часі; чи є гендерні розходження соціально корисними, якщо ж так, то які соціальні наслідки матиме досягнення феміністської мети „гендерної справедливості”.

Вважають, що вперше термін гендер у науковий обіг був запроваджений американським психоаналітиком Робертом Столлером, коли в 1968 р. вийшла друком його праця „Стать та гендер: про розвиток мужності та жіночності”.

На думку Р. Столлера, гендер – це поняття, що базується на психологічних та культурних поясненнях, досить незалежних від тих, що тлумачать біологічну стать. Інакше кажучи, зовсім не обов’язково безпосередньо пов’язувати буття жінки з буттям „жіночості”, а буття чоловіка – з „мужньою” поведінкою [9].

Такий підхід у розгляді соціальної поведінки людей згодом підтримали багато вчених-соціологів. Він дістав назву гендерного та започаткував новий напрям соціальних досліджень – гендерні дослідження.

У сучасних гендерних дослідженнях виділяють три основні напрями:

– гендер як засіб соціально-економічного аналізу;

– гендер в дослідженнях „жіночих” проблем;

– гендер як культурологічна інтерпретація соціального розвитку.

Сучасний рівень розвитку гендерних досліджень у світі і в Україні дозволяє говорити про гендерний підхід як про особливий теоретичний напрям у соціальних науках, який орієнтований на формування і ствердження політики рівних, незалежних від статі можливостей самореалізації людини в різних сферах соціальної політики. Гендерний підхід дає реальний шанс оцінити наслідки існуючої парадигми соціально-економічного розвитку суспільства і змінити на краще систему соціальної диференціації і нерівності за ознаками статі в процесі переходу до сталого розвитку. Мова йде про використання знань і талантів кожного громадянина і досягнення того, щоб жінки тією ж мірою, що і чоловіки брали участь у розбудові нашого суспільства. Щоб розвиватися, суспільству необхідно використовувати інтелектуальні ресурси як жінок, так і чоловіків. Творення нового суспільства на принципах справедливості можливе за виваженого підходу до ролі особистостей жінки та чоловіка як рівних у правах, свободах, обов’язках. Саме на таких принципах формується сучасна гендерна політика щодо забезпечення прав, створення умов і можливостей для життєдіяльності жінок нарівні з чоловіками, самоствердження та самореалізації, а також виявлення особистісних сил людини обох статей як рівних у правах, свободах, відповідальності та шансах.

Починаючи з 1975 року під егідою ООН проведено чотири всесвітні конференції зі становища жінок, Спеціальну сесію Генеральної Асамблеї ООН щодо становища і гендерного розвитку в сучасних умовах, створені спеціальні органи в системі ООН з жіночих і гендерних питань, виконані теоретичні розробки з питань гендеру та подолання дискримінації жінки в сучасних умовах тощо. Особливу роль у становленні гендеру відіграла прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 18 грудня 1979 року (набула чинності 3 вересня 1981 року) Конвенція ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (CEDAW, або Жіноча конвенція) 1979 року. Україна ратифікувала цю Конвенцію 19 грудня 1980 року.

Взявши участь у Саміті тисячоліття, Україна прийняла цілі розвитку тисячоліття і взяла на себе зобов’язання до 2015 року досягти гендерної рівності. Таким чином, на державному рівні визнана необхідність зміни „охоронної” концепції по відношенню до жінок гендерним підходом, що зумовлене обраним шляхом соціального розвитку України, де людина – і чоловік, і жінка – за Конституцією – є вільними, автономними особистостями, відповідальними за творення власного життя.

Досягнення реальної рівності можливе через інтегрування гендерних питань у державні програми і створення відповідних соціальних механізмів. В умовах виражених змін в статево-рольовій стратифікації суспільства фактор статі є важливою складовою будь-якого дослідження в сфері соціально-гуманітарних наук. Жінка та чоловік – два основних людських типи, відносини між ними необхідно розглядати як базову модель людських відносин [6].

За дослідженням І. Жеребкіної в пострадянській вищій школі в наш час більше 350 вчених працюють в галузі гендерних досліджень [1].

Першою спробою дослідити проблему психічних і психологічних ознак чоловіків та жінок на науковій основі стала робота британського вченого Ф. Фатюна, яка була опублікована в 80-х роках XIX століття в одному з англійських медичних журналів [7]. У цій роботі вчений після низки проведених досліджень відмітив, що жінки більш, ніж чоловіки, чутливі до болю, а чоловіки краще чують та більш пристосовані до роботи в екстремальних ситуаціях.

Через десять років в США були проведені додаткові дослідження, за результатами яких встановлено, що жінки при вирішенні практичних проблем надають перевагу частковим, а не комплексним завданням. Жінки мають більший, ніж чоловіки, словниковий запас. Чоловіки проявили більшу схильність до абстрактного мислення і узагальнення. Їх дії в складних ситуаціях були більш логічними та раціональними. Жінки в діяльності та в міжособистісному спілкуванні віддають перевагу професійному досвіду та інтуїції.

Американський лікар Еллі Хевнок у своїй роботі „Чоловік та жінка”, яка вийшла в світ у 1894 році, прийшов до висновку, що жінки мають кращу пам’ять, передбачливіші та прагматичніші за чоловіків, але більш чутливі до чужого болю, більш акуратні в зовнішньому вигляді та в роботі. Лікар стверджував, що жінки дещо сковані в ініціативах, які стосуються комплексних економічних проектів, а також в аналітичній роботі [7].

Статеві стереотипи у значній мірі визначають і самооцінку людини, і сприйняття нею оточуючих, а в кінцевому рахунку – її поведінку, накладаючи певні обмеження на процес особистої і професійної самореалізації. Особливо рельєфно ці стереотипи виявляються в умовах проходження служби в органах та підрозділах Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, де ролі чоловіка і жінки, спрямованість їхньої самореалізації детерміновані характером професійної діяльності.

Вихідним положенням гендерного аналізу професійної підготовки співробітників МНС України виступає розуміння особистості жінки як індивіда, включеного в загальну систему зв’язків і відносин, що регулює соціальний досвід, норми і форми професійної взаємодії, і формує на цій основі життєві пріоритети, спрямованість ціннісно-мотиваційної сфери професійної свідомості і професійної зрілості, моделі міжособистісної взаємодії.

Зміст професійного виховання жінок-співробітників оперативно-рятувальної служби цивільного захисту України обумовлює специфіку форм, методів, способів і засобів педагогічного впливу на професійну свідомість і професійну зрілість жінок в умовах навчального закладу „закритого” типу і професійного середовища. Особистісний підхід передбачає та враховує необхідний розвиток у професійному вихованні індивідуально-психологічних, фізіологічних, фізичних, соматичних та інших особистісних якостей курсанток навчальних закладів МНС України. У своїй поведінці жінка найчастіше дотримується позиції: „Я саме така, яка є, подобається вам це чи ні!”. Тому в професійному вихованні курсанток навчальних закладів системи МНС України потрібно особливе терпіння, такт та індивідуальний стиль спілкування, що максимально враховує індивідуальні особливості, особистісні проблеми, родинний стан, особливості фізіологічного стану на момент спілкування. За висловом О. В. Суворова, вступ до військово-професійного середовища доцільно здійснювати так, щоб „не ламати... людину, не перетворювати її на автомат” [2].

Соціальний підхід зумовлений тісним взаємозв’язком процесу військової професіоналізації жінок із соціально-економічними, правовими, соціокультурними та іншими факторами службово-професійного середовища. За дослідженням В. Г. Горчакової, соціальними і професійними факторами благополучного особистісного росту жінок як суб’єктів професійної діяльності є: фізіологічне і репродуктивне здоров’я; психологічний комфорт міжособистісного спілкування серед курсантів; позитивна рефлективність; самоактуалізація професійного самовдосконалення; незалежне мислення; особистісна обдарованість [4].

При організації професійного навчання і виховання курсанток у вищому навчальному закладі пожежно-технічного профілю необхідно враховувати антропологічну і фізіолого-соматичну різницю чоловіків і жінок, особливо в процесі занять з фізичного виховання, стройової підготовки, підготовки газодимозахисника, пожежно-рятувальної підготовки та підготовки пожежного-рятівника. Професійне навчання спрямоване на набуття курсантками необхідних знань, умінь і навичок, професійне тренування – на закріплення умінь і навичок за фахом, професійні вправи – на вироблення індивідуального стилю професійної діяльності відповідно до наявних здібностей [3].

У Черкаському інституті пожежної безпеки ім. Героїв Чорнобиля Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи тривалий час навчалися лише хлопці-курсанти. В 2001 році відбувся перший набір студентів, сім з яких були дівчатами. Незважаючи на загально прийняту думку, що професія пожежного-рятівника суто чоловіча, з кожним роком частка студенток-дівчат збільшувалась. Так, у 2005 році на перший курс було зараховано 192 студента, з яких дівчат – 89, а хлопців 103. В 2006 році – 248 студентів, з яких дівчат – 98, а хлопців –150, і відбувся перший набір дівчат-курсанток (14 осіб). На даний момент в інституті навчається 358 дівчат та 1464 хлопці. Співвідношення жіночої та чоловічої статі 19,65 % та 80,35 % відповідно.

Аналізуючи стан їх адаптації до умов навчального закладу, доречно звернутись до показників успішності в навчанні. Зокрема, за результатами першого семестрового контролю (таблиця 1), ми отримали наступні показники (середнє арифметичне за 100-бальною шкалою).

Середні показники успішності першокурсників засвідчують дещо вищий рівень засвоєння професійно орієнтованих дисциплін у порівнянні з гуманітарними та фундаментальними як дівчатами, так і юнаками. На нашу думку, це пов’язано з тим, що професійно орієнтовані дисципліни (пожежно-рятувальна підготовка, підготовка газодимозахисника, підготовка пожежного-рятівника), по-перше, мають практичне спрямування, по-друге, їх вивчення розпочинається з азів, зі вступу до спеціальності. Натомість гуманітарні та фундаментальні дисципліни у вищій школі викладаються на базі шкільної підготовки на більш високому теоретичному рівні.

Що стосується порівняно високої успішності курсантів з навчальної дисципліни „Фізичне виховання”, необхідно відзначити її важливість з професійної точки зору в плані адаптації майбутніх пожежних-рятувальників до фізичних навантажень. Крім того, молоді люди віком 17-18 років в умовах вищого навчального закладу пожежно-технічного профілю удосконалюють свої фізичні характеристики (силу, спритність, витривалість), займаючись фізичною культурою за розкладом занять з фізичного виховання, під час практичних занять з професійно орієнтованих дисциплін, щоденно виконуючи ранкову фізичну зарядку відповідно до розпорядку дня, займаючись у спортивних секціях, беручи участь у спортивних змаганнях на першість курсу, інституту.

Таблиця 1.

Показники успішності
навчання курсантів 1 курсу (дівчата та юнаки)

Ми спостерігаємо кращу успішність з дисципліни „Фізичне виховання” у дівчат, а не в юнаків. На нашу думку, це обумовлено тим, що в нашій державі, на відміну від європейських країн, для дівчат нормативи з фізичної підготовки дещо нижчі, ніж у хлопців.

Характер протікання процесу адаптації курсантів відображується не лише в об’єктивних оцінках їх успішності у навчанні, а також у суб’єктивній оцінці функціонального стану власного організму. Ми аналізували цей показник за результатами опитування першокурсників за методикою САН [5, с. 145-147] . Тест складається з 30 пар слів, що описують різноманітні аспекти, ознаки самопочуття, активності й настрою – по 10 пар до кожної категорії. У парах – протилежні, полярні значення за даною конкретною ознакою. Шкала – біполярна: 3-2-1-0-1-2-3.

Дослідження полягало в тому, щоб респонденти (184 юнаки-першокурсники – 81,67% особового складу юнаків 1 курсу, та 14 дівчат-першокурсниць – 100% особового складу дівчат 1 курсу) зробили оцінку власного самопочуття, активності й настрою на момент опитування.

Результати відповідей піддавали математичній обробці. Оцінки перекодовували у ряд від 1 (найнижча оцінка власного стану за ознакою в парі) до 7 (якщо самооцінка стану в даній парі виставлена максимальна). Кожну категорії (самопочуття, активність, настрій) характеризували за середнім арифметичним оцінок по кожній з 10 ознак. Наприклад, оцінка самопочуття у 7 балів означає усвідомлення курсантом свого самопочуття за всіма 10 ознаками як максимально позитивного. Індивідуальні оцінки самопочуття, активності й настрою узагальнили у середні арифметичні показники по курсу.

Одержані результати представлені на рис. 1.

Рис.1. Середні значення самооцінки самопочуття,
активності й настрою дівчатами та юнаками 1-го курсу.

У тріаді: самопочуття, активність, настрій, як у дівчат, так і в юнаків домінує категорія настрою. Таке співвідношення засвідчує наявність утоми (рис. 2). Її ознаки (різниця між середнім значенням самопочуття та активності відносно настрою) у дівчат і юнаків різняться мало – 0,45 і 0,50 бала відповідно.

Стосовно категорії самопочуття, помітні високі її показники як в дівчат, так і в юнаків. Це, на наш погляд, засвідчує активність протікання процесу адаптації першокурсників до умов навчання. Категорія активності, яка відбиває характеристики швидкості протікання функцій, як в юнаків, так і в дівчат виражена нижчими показниками, порівняно з самопочуттям та настроєм. На нашу думку, низькі показники активності також є непрямим свідченням втоми курсантів, і, відповідно, повільності втілення бажаних намірів у практику конкретних дій.

Адаптація першокурсників до умов вищого навчального закладу Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи – це складний, багатофакторний, поетапний процес долання адаптаційних труднощів та входження їх до сфери виконання професійних обов’язків в умовах специфіки навчального закладу, що знаходиться в постійному розвитку. Найбільшою складністю для курсантів є подолання труднощів у період, коли вони вперше включаються в специфічні форми навчання вищої школи. До кінця першого семестру навчання вони певною мірою набувають навичок організації самостійної роботи, в основному мають уявлення про особливості й вимоги навчання у вищій школі.

Рис.2. Середнє значення самооцінки самопочуття та активності
відносно настрою дівчатами та юнаками 1-го курсу.

У першому семестрі більш активно протікають процеси адаптації до фізичних навантажень, порівняно з засвоєнням теоретичних курсів з дисциплін гуманітарного та фундаментального циклів. Адаптація курсантів першого курсу характеризується ознаками втоми, які дещо більш виражені в юнаків, ніж у дівчат.

Проведене нами дослідження присвячене вивченню питань адаптації до умов вищого навчального закладу переважно в аспектах навчальної діяльності як провідної для даного періоду розвитку особистості майбутнього фахівця. Перспективним напрямом подальшої наукової роботи, на нашу думку, є розробка засобів навчання та тренування курсантів для адаптації до професійної діяльності в системі підрозділів МНС України.

© А. А. Балицька, В. М. Покалюк, 2008.